— Твоя думка знайшла підтвердження в останніх працях наших істориків, — намагаюся я порадувати Батька історії, але він зверхньо дивиться на мене й мовчить.
Академік Рибаков та інші радянські вчені довели на підставі незаперечних археологічних та писемних джерел, що принаймні так звані «скіфи-орачі» й «скіфи-хлібороби» були праслов'янами, а вони ж становили переважну частину населення Скіфської держави й займали три чверті її земель. Та чи міг у ті часи Геродот точніше визначити населення такої великої країни? Він був спроможний сказати лише «багато», «дуже багато» чи, навпаки, «мало», «дуже мало» й при цьому не навести жодних цифр. Або дати образну відповідь: мовляв, за царя Аріанта скіфів було стільки, скільки наконечників для стріл можна виплавити з отого ексампейського казана, що в шість разів більший від Павсанієвого й має стінки шість пальців утовшки. Що Геродот і зробив.
Але розв'язати цю задачу не міг тоді навіть геніальний математик, старший сучасник Геродота Піфагор.
Лита судина таких величезних розмірів могла мати форму тільки півсфери. Казан Аріанта вміщував 3600 амфор, або 144 тисячі літрів рідини. Товщина його стінок була шість пальців; грецький «палець», або «дактиль», дорівнював 19, 3 міліметра.
Отже, маючи такі дані, сучасники Геродота ще не могли обчислити масу казана, але в наш час це вже не проблема, бо через двісті років після Геродота нас навчив обчислювати сфери та кулі геніальний сіракузець Архімед.
Казан скіфського царя обчислив доцент Київського держуніверситету Василь Степанович Копань, а перед цим ми з Людмилою Миколаївною Романюк, завідувачкою відділу археології Київського історичного музею, важили найдавніші наконечники скіфських стріл. Коли ми виважили їх достатню кількість, середня вага такого бронзового наконечника виявилася близько десяти грамів.
Діаметр казана становив 8 метрів 20 сантиметрів, а вага, за даними Геродота, близько 122 тонн.
— Чи можна було вилити в часи досить примітивної металургії таку колосальну судину? — спитав я в доцента Копаня. — Чи не переплутав чогось Геродот?
Василь Степанович Копань, металофізик і знавець історії металургії, відповів не вагаючись:
— Я вірю йому! Найвірогідніше, казан відливали на природному або штучно насипаному пагорбі. А плавильні печі були розташовані колом на самій горі. Їх могло бути півтора-два десятки. Форму ж для казана вистругали посередині між печами й трохи глибше від них. Бронзу в печах плавили й зливали в форму жолобами. За чіткої організації роботи виливання могло тривати безперервно й закінчитися протягом одного дня. Після цього пагорб зрізали, а казан повністю виявився на поверхні.
Очевидно, цей грандіозний пам'ятник першого перепису населення європейської держави вражав уяву своїх і чужих, бо Батько історії захоплено вигукує:
— Який справді незчисленний народ!..
А ми тепер можемо сказати набагато точніше.
Скільки ж наконечників склали підданці до ніг свого царя?
Якщо поділити вагу всього казана на вагу одного наконечника, то одержимо дванадцять мільйонів двісті тисяч штук. Стільки ж було й скіфів за сім сторіч до нової ери, коли про Рим ще ніхто й не чув, а Карфаген ледве вбирався в силу: дванадцять мільйонів двісті тисяч чоловік.
Нам тепер важко порівнювати, багато це чи мало, бо не маємо подібних прикладів з інших країн. Ми тільки знаємо, що в тому-таки Римі через тисячу років після скіфського царя Аріанта мешкало близько одного мільйона громадян і рабів, а в усій, переважно вкритій горами, Італії — п'ять-шість мільйонів. Або що населення України за часів Богдана Хмельницького складало десь одинадцять мільйонів чоловік, а тодішні Польща й Росія мали приблизно по дев'ять...
Отже, Скіфія була дивом античної доби. Недаремно ж наші далекі пращури незадовго до народження Геродота отримали таку блискучу перемогу над «Всесвітньою імперією» Дар'явауша, змусивши персів назавжди забути дорогу через Кавказ і Дунай. Зрозумілішим стає й походження тих грандіозних споруд Правобережної Наддніпрянщини, та й не тільки Правобережної, відомих тепер під назвою Змійові вали: вони вимагали величезних коштів і колосальної кількості робочої сили. Але якщо десять грамів бронзи з кожного породили цистерну на сто сорок чотири тонни рідини, то перед таким народом хочеться шанобливо зняти шапку.
Я схвильований і хочу поділитися своїми почуттями з Батьком історії, але в кріслі моєї робочої кімнати вже нікого нема. Дивлюсь на те порожнє крісло й розчаровано зітхаю. Може, там взагалі ніхто ніколи не сидів? Може, той хитроокий еллін мені тільки примарився? Примарилися його лукава усмішка, ота дорожня крислата шапка з міцної, випаленої сонцем собачої шкіри? Примарилась і та легенда про неймовірних розмірів казан?
Якось так трапляється дуже часто, що все найкраще в житті виявляється мрією...
Крісло порожнє, на ньому давно вже ніхто не сидів. Отже, все лише вигадка: й отой гість у шкіряній шапці, й наші бесіди в кімнаті нічного притихлого будинку. Все вигадка, все мара...
Але, неуважливо ковзнувши поглядом по перетоптаних книжками полицях, я втуплююсь у стіл і сам собі кажу:
— Ні, все це мені не примарилося.
На столі лежить грубезна книжка в оправі кольору морської хвилі, вгорі великими золотими літерами тиснено:
Г Е Р О Д О Т
Розгортаю книжку, й на мене дивиться трохи вирячкуватими, уважними, облямованими мережкою зморщок, циганськими очима відшліфований тисячоліттями мармуровий еллін.
Ні, таки не все було витвором фантазії, Геродот вийшов тільки до завтра, лишивши запорукою свої геніальні думки й оті чудові варварські слова:
— Писати можна про все що завгодно, а вірити в написане зовсім не обов'язково...
СЛОВНИК
Географічні назви
АБІДОС — місто на азійському березі Геллеспонту (протоки Дарданелли).
АРАКС — річка в Середній Азії, нині Амудар'я.
АТТІКА — область в Елладі навколо Афін, заселена іонійцями.
АФІНИ — місто-держава в Аттіці.
БОРИСТЕН — або Борисфен, давньогрецька назва Дніпра.
БОСПОР ФРАКІЙСЬКИЙ — протока, нині — Босфор.
ВЕЛИКИЙ СІРТ — затока Середземного моря на півночі Африки, нині Сідра, в Лівії.
ГАЛІКАРНАС — головне місто Карії на узбережжі Малої Азії; тут народився Геродот.
ГЕЛЛЕСПОНТ — протока між Егейським і Мармуровим морями, нині Дарданелли.
ГЕРАКЛОВІ СТОВПИ — протока, нині Гібралтар.
ДАФНИ — стародавнє місто в Дельті Нілу.
ДЕЛЬФИ — давньогрецьке місто в області Фокіна з дуже популярним святилищем Аполлона, де пророкувала піфія.
ДОРІДА — населені дорійськими еллінськими племенами області в Середній Греції, а також на узбережжі Малої Азії.
ЕКУМЕНА — дехто вимовляє це слово як «ойкумена»; за уявленнями давніх еллінів, освоєна людьми частина світу.
ЕЛЛАДА — так греки називали й називають свою батьківщину.
ЕОЛІДА — заселені еолійськими еллінськими племенами області у Фессалії та на західному березі Малої Азії.
ЕФІОПІЯ — або Нубія; африканська країна у верхів'ях Нілу.
ЄГИПЕТ — африканська країна обабіч середньої та нижньої течії Нілу.
ІОНІЯ — населена іонійцями частина узбережжя Малої Азії та прилеглих островів.
ІСТР — стародавня назва Дунаю — його нижньої течії.
КЕРКІРА — еллінський острів на півночі Іонічного моря.
КІЗІК — еллінське місто на південь від Пропонтіди.
КІМА — еллінське еолійське місто на північному заході Малої Азії.
КОРІНФ — одне з найбільших міст на південному сході Пелопоннесу.
КРІТ — великий острів у Середземному морі.
ЛАКЕДЕМОН — те саме, що й Лаконія чи Лаконіка: південь Пелопоннесу, область Спарти.
ЛЕСБОС — острів в Еоліді, біля Малої Азії.
ЛІВІЯ — давня еллінська назва Африки.
ЛІДІЯ — держава в Малій Азії.