Чималий зоологічний матеріал допомогли мені зібрати індійські діти. Маленькі спритні ловці приносили найрізноманітніших тваринок — черепашок, ящірок, жаб, равликів, комах тощо. За них вони одержували люстерка, рибальські гачки, ножики і скляні намистини. Досі науково оброблено лише незначну частину нашої колекції, але принаймні мені відомо, що одна із тваринок, знайдених хлопчиками із Санта Роса де Сукумбіо, виявилась дуже рідкісною. Один американський дослідник, працівник природничо-історичного музею в Стенфорді, просив мене знайти маленьких яскраво-зелених жаб-древесниць, про яких він саме писав наукову роботу. Проте скільки я не шукав, мені не пощастило знайти жодної жаби цього виду. І раптом індійський хлопчик приносить древесницю, яку я так довго шукав, — маленьку непоказну яскраво-зелену жабку з величезними очима. Це був єдиний екземпляр, який мені пощастило роздобути за всю експедицію. Але мій знайомий, спеціаліст по жабах, був задоволений. «Твоя древесниця дуже цікава. Це ще не відомий науці вид, — писав він мені потім. — Я саме почав описувати її. Думаю назвати жабку «Філломедуса бломбергі».
Кофани в основному живуть з рибальства і мисливства, хоч у них є й невеличкі поля маніока, чонти, бананів і маїсу (чонта — пальма з дуже поживними плодами). Однак коли ми саме гостювали в індійців, з їжею в них було важкувато, а тому що в нас теж кінчалися запаси, ми вирішили послати Хорхе з двома індійцями в Пуерто Остіна по харчі. Хорхе зробив рекордний рейс: він доплив туди на маленькому легкому човні за тринадцять днів. Повернувся Хорхе з чималою бородою і тепер мав вигляд справжнього конквістадора. Але я сумніваюсь, щоб хтось із давніх іспанських завойовників зважився стати на двобій з величезною анакондою, як зробив це Хорхе під час своєї подорожі.
Пливучи з своїми супутниками вгору по Сан Мігель, він став якось надвечір табором і, за звичкою, вирушив з рушницею в джунглі, щоб роздобути щось на вечерю. І раптом побачив анаконду. Вона лежала у великій калюжі — довжелезна, метрів на п’ять-шість. Хорхе мерщій вирізав дрючок з розвилиною на кінці і відважно кинувся на змію. Почався дикий танець.
Хорхе пощастило захопити розвилиною шию анаконди і притиснути її голову до дна. Змія в свою чергу намагалася обплутати хвостом ноги Хорхе. Він танцював у багнюці, високо підстрибуючи, щоб уникнути хвоста змії, і водночас щосили гукав індійців на допомогу. Однак дрючок з розвилиною він тримав міцно, хоч як борсалася змія.
Час минав, а ніхто з індійців не з’являвся. Небезпечна гра затягувалася. П’ять хвилин… десять… п’ятнадцять… Та ось анаконда почала слабнути. Вона не могла дихати — Хорхе не давав їй підняти голову над водою. Нарешті вона зовсім знесиліла і перестала битися. Хорхе теж припинив свій божевільний танець.
Тепер треба було поспішати. Хорхе вважав, по, поки анаконда отямиться, він встигне принести мотузку, щоб накинути на змію зашморг. І він, не гаючи часу, помчав до табору. Звідти одразу ж побіг назад з обома індійцями; вони не чули його голосу через шум річки. Анаконда лежала на тому самому місці, і Хорхе без особливих труднощів накинув їй на шию зашморг. Ніхто з індійців не допомагав йому: вони страшенно налякалися і не хотіли навіть підійти близько до змії. Кофани, як і більшість індійців, відважно кидаються на ягуара, але перед анакондою відчувають забобонний страх. Врешті вони дуже неохоче погодилися допомогти Хорхе одтягти анаконду до табору.
Поки вони досягли табору, зовсім стемніло. Що робити з небезпечною здобиччю? Хорхе не маїв ні мішка, ні великого ящика. «Придумаю щось уранці», — вирішив він. Хорхе був стомлений і хотів спати, тому повісив свій гамак і прив’язав до нього анаконду, розраховуючи, що коли змія спробує втекти, то відразу збудить його. І, звичайно, анаконда докладала всіх зусиль, щоб звільнитися. Тієї ночі Хорхе так і не довелось заснути. Індійці теж не склепили очей, хоч і ночували в човні. Вони були так налякані, що не могли спати.
Коли розвиднілося, Хорхе з допомогою індійців змайстрував міцну клітку. Вони забили в землю товсті бамбукові палі і зробили стінки та стелю теж з бамбука. Цвяхів у них, звичайно, не було, тому вони міцно зв’язали все ліанами. Потім з деякими труднощами посадили туди анаконду і одв’язали мотузку. Після цього вони поїхали далі вгору по річці.