Цю конструкцію запорізького підводного човна Монжері дає на підставі свідчень турецьких, балканських істориків, а також публікації статті відомого французького вченого монаха-домініканця Р.Урньє (Фурньє), котрий побував у Константинополі в кінці ХVІ століття, в якій він писав: “Тут мені розповідали надзвичайно неймовірні історії про напад північних слов’ян на турецькі міста й фортеці — вони з’являлися несподівано, вони піднімалися прямо з дна моря і наводили жах на всіх берегових мешканців і воїнів. Мені й раніше розповідали, буцімто слов’янські воїни перепливали море під водою, але я вважав ті оповіді вигадкою. Тепер же розмовляв особисто з тими людьми, котрі були свідками підводних набігів слов’ян на турецькі береги.” Нагадаємо, що мова йде про 1595 рік.
Той, хто має хоч одне авторське свідоцтво на винахід, підтвердить, що підводний човен запорожців є аналогом (первинною ідеєю) будь-якого апарату підводного плавання, від невеликого океанографічного пристрою, до атомної субмарини. Саме винаходом, а не відкриттям, бо відкриття зробив Архімед. Жюль Верн — “винахідник” підводного човна “Наутилуса” також не міг не знати праць Урньє та Монтері. До слова сказати, усі фантастичні ідеї цього письменника виростають з відомих і маловідомих, але визнаних тогочасною Французькою Академією Наук винаходів і відкриттів.
ДВА ПОГЛЯДИ НА РОМАН ВІКТОРА САВЧЕНКА “ЗОЛОТО І КРОВ СІНОПА”
Дивна назва дивного твору. Що може бути спільного між сяючим блиском холодного металу, гордого тим, що за нього можна все купити, і гарячою краплиною крові з людського серця, в якому б’ється найдорожче у світі — життя?
На диявольських торгах цінностями володарі золота знають, скільки людської крові, людських життів можна послати за золото під кулі й шаблі. Та часом і знавці коштовностей помиляються, бо за жодне золото не віддається честь, гідність, кохання, любов до рідної землі. За них проливається кров. Ціною крові зберігаються надбання людства вищі за золото. Торгівцям цінностей важко у це повірити; вони навіть визначають місце злочинних торгів — таким місцем кілька сот років тому був турецький порт Сіноп, куди привозили, крім коштовностей, також бранок — юних красунь з усього християнського світу, зокрема й з України, на продаж до турецьких гаремів. А відчайдушні українські юнаки кидалися боронити свою любов і честь, красу і щастя, свій рід майбутній.
Твір Віктора Савченка “Золото і кров Сінопа” не піддається жодному однозначному літературному визначенню.
Це твір історичний?
Так, але і сучасний, бо дихає пафосом сучасності, збереженням духовних надбань, без яких народ не має майбутнього — честі, мужності, хоробрості, любові до людини.
Це твір реалістичний і фантастичний. Реалістичний, бо все в ньому відповідає історичній дійсності, але і фантастичний, бо потрібна була могутня фантазія, духовна й душевна енергія, щоб із запилених віками історичних документів все постало як живе, начебто бачене самим автором на власні очі. Кажу, як живе, бо в романі немає жодної схематично змальованої сцени.
Це твір ліричний, бо йдеться про кохання, це твір пригодницький, це твір не без гумору, бо козаки не могли обійтися без дотепів.
І ще один важливий компонент твору — містика. Одразу ж зауважу: не фольклорний момент спіткання з чимось демонічним, яке часом зустрічаємо у творах письменників. Автор проникає сам і вводить читача у світ іншої реальності, яку матеріалізм двадцятого століття геть чисто вимів зі свідомості людей.
Якщо читач не повірить у таку багатогранність оповіді, то йому не залишається нічого, як прочитати твір і з задоволенням переконатись у всьому вищесказаному. Це засвідчую я — фахівець літературознавства і письменник. І як фахівець, зобов’язана все-таки визначити жанр твору — це роман. А що таке роман? Чітке визначення цього жанру дав московський учений Турбін. Він сказав, що роман — твір, після прочитання якого перед читачем постає проблема. Яка ж проблема постає перед читачем унаслідок прочитання твору “Золото і кров Сінопа”? А проблема найважливіша для сучасності — проблема історичної пам’яті народу, яку в далекому й недалекому минулому старанно витирали на рівні державних режимів. А народ без історичної пам’яті рано чи пізно стає рабом чужоземного господаря.