Утікач мав звіряче чуття. Вже біля самої води він несподівано вихопив арбалет і, не цілячись, випустив стрілу в те місце, де заліг Нетудихата. Якби козак стояв або навіть сидів, він уже був би покійником. “Це ж треба! Я й не ворухнувся! — подумав він вражено. — Стріляв на мій погляд”. Нетудихата не дав Кубусеві витягти з сагайдака другу стрілу; він вискочив з заростей і навів на нього пістоль.
— Не роби більше жодного руху, — наказав спокійно.
Той на мить заціпенів. По хвилі озвався:
— Я тебе знаю. Ти Нетудихата — навчитель у стрільбі з вогнепальної зброї.
— Якщо в тебе така вже добра пам’ять, то мусиш знати, що я ще жодного разу не схибив. Кинь арбалет!
Кубусеві було відомо, що куля, випущена з такого пістоля, яким цілився в нього козацький старшина, якщо влучала в голову, то на життя не залишалося жодного шансу, якщо ж потрапляла в інше місце, то виривала цілий шмат плоті. Рідко хто виживав з таким пораненням. Він розімкнув пальці, і арбалет упав на пісок. Тим часом почувся шурхіт і на витоптане місце вийшов Ярема.
— Шаблю! — гарикнув він, теж тримаючи втікача на прицілі.
Кубусь слухняно відчепив її і теж кинув домаху.
— Ось тепер можна й побалакати, — сказав Ярема, опускаючи пістоля.
Опустив зброю й Нетудихата. Миттєвою втратою пильності і скористався Кубусь. Він шубовснув у воду й довго не з’являвся на поверхні…
А коли його голова з русявим оселедцем випірнула кроків за п’ятдесят від берега, то неподалік у неї цілився Нетудихата, який сидів на плоту.
— Гайда до берега, — мовив він. — Змирись. Коли мокрого вивідника вже в’язали, знову озвався осавул:
— Не обіцяю я тобі, Кубусю, вишуканих єзуїтських тортур, але клянусь пам’яттю моєї покійної матусі, яку звела зі світу уманська шляхта, — ти зазнаєш великих прикростей.
На столі гетьмана лежала чимала купка талерів, бронзовий хрестик, кисет з м’якої шкіри, на третину заповнений зеленими кристаликами, і шабля, висунута з піхов; її вістря було зеленим, ніби його вкрила патина.
Обличчя чоловіка, котрий сидів навпроти, залишалося спокійне. Не виказували почуттів і великі блакитні очі. Він тримався так, ніби перебував не в резиденції гетьмана, а поміж братчиків у курені. Пута, якими його було прив’язано до крісла, також чоловіка не бентежили.
— Оникій не характерник, а нечиста сила, яка уже впродовж стількох років насилає на нас нещастя, — казав бранець. — І від тих його насилань страждають не лише мої єдиновірці — католики, а й твої, пане гетьмане, — православні. Мор, що зараз лютує у Львові й Перемишлі, не щадить нікого — ні поляка, ні руса, ні бідного, ні багатого.
— Скажи, Кубусю, а яка нечиста сила наслала мор на нас — русів-українців, що ми ніяк не поновимо своєї державності? Яка нечиста сила нацьковує українця на українця — як поміж простих людей, так і поміж вельможних? Яка нечиста сила роздає споконвічні руські землі чужинцям? А водночас нас — корінних краю — використовує для загарбання собі земель? Яка то нечиста сила зневажила всі угоди, на підставі яких було колись укладено унію між русами, литовцями й поляками? Не скажеш мені, що це за нечиста сила? Не скажеш… Тоді я тобі скажу: ця сила зветься підступністю, крутійством, нічим не підтвердженим гонором тих, хто правдами й неправдами опинився на чолі утворення.
Кошовий узяв хреста, смикнув за верхню частину, і в руках у нього сяйнув стилет. Вістря його було теж зелене.
— Ось вона, ця нечиста сила, Кубусю, — мовив він знову. — Доки в святому символі буде сховане смертельне лезо, доти не буде миру в Речі Посполитій. — Поміркувавши, гетьман додав: — Втім, як і десь-інде в світі.
Микошинський замовк і довго не озивався, бавлячись хрестом-стилетом. А тоді мовив:
— Великий політик… Посилає сюди посланця з проханням виступити на турка і водночас готує покатоличення православних.
— Ніхто вас на турка не нацьковує, — сказав єзуїт.
Кошовий підвів на нього очі, і в’язень побачив у них задуму. Йому здалося навіть, що козацький зверхник балакав сам із собою.
— Я не про короля, — відказав він з прикрістю. — Про папу Климента. Якщо ти так уже хочеш витиснути турка з Європи, то чом послаблюєш один з найбільших складників тієї сили, що може це зробити? Покатоличення православних, яке вони назвали Унією, і в кращі часи принесло б великі нещастя, а тепер і поготів… Другий великий політик заходився гарячково виконувати волю першого. Втім, хто зна… Може, це робиться навмисне, щоб послабити Польщу? Адже Жигмунд Третій не поляк, а швед.