Уявлення про скарб приходять до Алексіса Л’Етанґа по завершенні райського періоду дитинства. Безтурботний Алі разом із сестрою Лаурою досліджує батьківське володіння, що розташоване у Букані (назва місцевости перекладається з французької як «ґвалт, базар, гамір, торговиця, шум»). Знову авторська алюзія на марнотність усього мирського. Діти відчувають, що в родині не все гаразд, вони ще не знають, що батькові спроби знайти надійне джерело прибутків для родини щоразу зазнають невдач. Лише з часом вони зрозуміють, що всі нещастя родини стаються через заздрого дядька Людовіка з причин, про які можна лише здогадуватися, — йому не давала спокою злагода в родинному колі брата чи, може, викликала якісь почуття братова красуня-дружина, та це й неважливо, бо про силу Людовікової ненависти можна судити вже з того, з якою безжальною затятістю він зніс з лиця землі братів будинок, викорчував доглянутий сад, аби на його місці посадити тростину, знищити саму згадку про присутність щасливої братової родини, хоча довкола було вдосталь неораних земель.
Відчуваючи, що насуваються не найкращі часи, батьки вчать дітей не втрачати надії. Коли Л’Етанґи дізнаються, що вони розорилися (звільнилися від марноти світу?), вони виходять у сад, ідуть Алеєю Зірок дивитися на нічне небо. Мем показує на малесеньку зірочку в сузір’ї Великої Ведмедиці, яка називається Алькором, що арабською означає «вершник», той, хто може помітити ту зірочку, врятується. Алексіс підводить риску: «Треба забути про все і думати лише про зірки», тобто слід готуватися пережити гірші часи і прагнути кращих, не розгубившись. Підключається батько, каже, що назва цієї зірки означає також випробування. Зірка надії така маленька, але тільки з нею можна пройти через випробування, роковані долею. В останні дні перебування в Букані мрійник-батько передає синові свою одержимість ідеєю скарбу, показує мапи, креслення, записки. Іншими словами, він ділиться з ним своїм «мандрівним» досвідом, життя — це подорож, подорож — це мета, здатність до подорожі — це навіть більше, ніж життя. Надзвичайно важливою складовою метамови роману є поняття духовного батьківства, яке з’єднує споріднені душі. Родина Л’Етанґів щаслива у цьому розумінні, кожен з її членів готовий взяти і стати духовним поводирем іншого безвідносно до віку. Коли налетів буревій, від думки, що сестра може захлинутися у вирі брудного потоку, Алексіс миттю сповнюється сили і чимдуж мчить додому. Побачивши Лауру неушкодженою, одразу намагається заспокоїти Мем. Батько залишився живим тому, що не думав про себе, а теж кинувся рятувати свою родину. Поєднання і незалежність жіночої і чоловічої сили, тіні і світла, землі і неба, води і вогню, або інь (жіноче начало) і янь (чоловіче начало), в родині дає відповідні результати — сила, не вичерпуючись, переливається від одного члена родини до іншого. Про відчай у романі мови нема, носіями сили є всі члени родини: мати, яку в родині шанобливо називають Мем (звернення, яке містить у собі поняття «мама-пані-мадам-місіс-богиня-берегиня»), є втіленням слова-води, таких необхідних за наявности вогню-батька, отож, можна дозволити собі порівняти тамування
спраги як подорож до країни знань, як невситиму жадобу знань. Так само людині необхідний код доступу до цієї омріяної країни, аби знайти вхід до раю, потрібна молитва, пісня, голос, слова. Найголовнішим голосом, що кличе Алексіса у мандри, був голос моря, а підсвідомим, який просякнув усе його єство, був голос материного навчання, її молитва про дітей, якою вона, наче невидимою оболонкою, оберігає своїх коханих чад, тому що мама не зникає, вона просто припиняє з нами бути — «Я викинув усі пожовклі фотокартки, портрети, листи, які вона читала, аби не потьмарити її голос», «Чую вібрації її голосу і водночас співи пташок». Образ матері, як і батька, залишилися святими, вони покинули чуттєвий світ, залишивши свою нерозгадану силу дітям. Образ жінки в романі — величний і прекрасний, її уваги, любови й сили прагне усе живе, для Ле Клезіо — це аксіома, незаперечна істина, яка не обговорюється, тому він такий гармонійний і в творчості, і в особистому житті.