Вітер не старіє, море теж не має віку. Сонце і небо — вічні. Я дивлюсь удаль, на кожну шапку піни. Гадаю, що тепер я знаю, по щó приїхав. Мені здається, що я бачу в собі самому, наче вві сні.
Після цих днів, цих тижнів, проведених лише за спогляданням морської й небесної блакиті і хмар, тіні яких летять над хвилями, матрос, який несе вахту на кормі, помічає, швидше відчуває, ніж помічає, сіру риску землі, її назва передається на палубі з вуст у вуста: «Святий Брендон!.. Святий Брендон!», це звучить так, наче ми ніколи нічого в житті не чули важливішого. Всі нахиляються над облавком, намагаючись побачити землю. За колесом штурвала стерновий мружить очі, його обличчя напружене, тривожне. «Ми там будемо до ночі», — каже Бредмер. Його голос сповнений дитячого нетерпіння.
— Це справді Святий Брендон?
Моє запитання дивує його. Він гарячково відповідає:
— А що ж іще? Іншої землі тут нема, принаймні на відстані чотирьохсот миль, хіба що Тромлен, який залишився позаду, та Назарет, купа каміння, що ледве визирає з води на північному заході.
І одразу ж додає:
— Так, це справді Святий Брендон.
Стерновий особливо пильно вдивляється в острови, я пригадую історію, яку він розповідав, про воду небесного кольору, про найкращих у світі риб, про черепах, про колонії морських птахів. Про острови, на які жінки не сходять, і леґенду про ту, яку забрала буря.
Але стерновий мовчить. Він спрямовує корабель до ще темної смуги на горизонті, яка з’являється на південному сході. Він хоче дістатися туди до ночі, пройти через фарватер. Усі ми з нетерпінням дивимося в тому напрямку.
Сонце торкається горизонту, коли ми входимо у води архіпелагу. Раптом дно світлішає. Вітер стихає. Сонячне світло стає ніжнішим, зрештою розсіюється. Острови відступають перед ростром корабля, їх так багато, що вони нагадують стадо китів. Насправді це один панорамний острів півколом, окремі позбавлені рослинности коралові острівці якого визирають з моря. І це той рай, про який казав коморець? Але мірою того як ми заходимо в атол, ми відчуваємо, що тут є щось дивовижне. Спокій, погідність, яких ніде більше я не відчував, вони йдуть від прозорости води, від чистоти неба, від тиші.
Стерновий скеровує Зету прямо до смуги перших рифів. Дно зовсім близько, з коралами і водоростями, вода — бірюзового кольору попри нічну тінь. Ми прослизаємо між чорними рифами, куди час від часу море кидає серпанок з піни. Поодинокі острови, схожі на сонних морських тварин, ще далеко, але раптом я помічаю, що ми вже всередині архіпелагу. Непомітно ми опинилися в центрі атолу.
Капітан Бредмер теж нахилився над облавком. Він дивиться на таке близьке дно, де вирізняється кожна черепашка, кожна гілочка корала. Сонячне світло, що згасло за островами, не змогло приховати чистоти моря. Всі ми мовчимо, аби не зникли чари. Я чую, як Бредмер щось сам собі шепоче. Він каже англійською: «land of the sea», морська країна.
Удалині море ледь чутно рокоче на рифах. Ніколи не змовкне ця музика вічної роботи моря як колись поблизу Тамарен.
На атол опускається ніч. Найніжніша, яку я будь-коли знав. Після спеки і вітру ніч стала винагородою, осяяною зорями, які оздобили малинове небо. Моряки познімали одяг, один за одним пірнають, безшумно плавають у тихій воді.
Як і вони, я теж довго плаваю у такій приємній воді, що ледве відчуваю її, вона схожа на ніжне торкання, що огортає моє тіло. Вода у лаґуні омиває, очищає від будь-якого бажання, від усіляких тривог. Я довго насолоджуюсь гладенькою, наче дзеркало, водною гладінню, поки до мене не долинають приглушені голоси матросів, що змішалися з криками птахів. Зовсім близько від себе бачу темну тінь острова, який стерновий називає Перлиною, неподалік, оточений птахами, наче кит, лежить острів Фреґат. Завтра я зійду на їхні береги, і вода там буде ще кращою. Поки я пливу, мене радують вогні в ілюмінаторах Зети. Коли прив’язаною до бушприта мотузкою з вузлами я видираюся на корабель, мене лихоманить від бризу.
Цієї ночі ніхто по-справжньому не спить. Люди на палубі палять і розмовляють цілу ніч, а стерновий залишається на кормі, дивиться на зорі, які відбиваються у воді атолу. Навіть капітан не заснув, сидячи у своєму кріслі. Зі свого місця біля фок-щогли я бачу, як час від часу спалахує червона цятка його цигарки. Вітер з моря відносить слова моряків, змішує їх з рокотанням хвиль на скелях. Небо тут безмежне і чисте, наче на планеті нема іншої землі, наче все тільки має початися.
26
Святий Брендон, Ірландія — один з дванадцяти ірландських апостолів, мореплавець, який шукав і знайшов Обітовану землю, Блаженний острів, його багаторічна мандрівка описана в численних Житіях Святого Брендона. Деякі дослідники історії вважають, що святий Брендон першим досяг Північної Америки і що Христофор Колумб під час свого плавання користувався «sancti abattis Brendani Navigatio», тобто морськими мапами Святого Брендона. День святого Брендона католики, англіканці і православні святкують 16 травня.