Струнка і прудка, наче тварина, вона біжить між чагарниками, перестрибує зі скелі на скелю, віддаляється вглиб долини. Стоячи біля старого тамаринду, я ще мить бачу її, схожу на дику сарну, вона підіймається схилом пагорба. Не озирається, не зупиняється. Йде далі, до гори Любен, зникає в тіні, яка ховає західні схили гори. Я відчуваю, як у мене калатає серце, а думки уповільнюють свій плин. До Англійської затоки повертається самотність, страшніша, ніж раніше. Сидячи біля свого табору, повернувшись на захід, я дивлюсь на тіні, які насуваються.
Ті дні заводять мене ще далі у моїх мріях. Те, що я шукаю, з кожним днем проступає все більше, з силою, яка сповнює мене щастям. Зі сходом сонця і до ночі я ходжу долиною, шукаю точки відліку, вказівки. Від сліпучого світла, яке передує зимовим дощам, від криків морських птахів і поривів північно-західного вітру я наче сп’янів.
Інколи між базальтовими брилами, на середині спуску, на берегах Очеретяної річки промайне ледь помітна тінь, така швидка, що я не певен, чи бачив її насправді. Ума, спустившись зі своєї гори, стежить за мною, заховавшись за скелею чи в заростях вакоа. Інколи її супроводжує дуже гарний маленький хлопчик, вона каже, що він її зведений брат і що він німий. Хлопчик стоїть поруч з нею, не наважуючись наблизитися, у нього водночас дикий і цікавий вигляд. Його звати Шрі, за словами Уми, це ім’я, дане йому його матір’ю, означає, що він посланець Бога.
Ума приносить мені їсти — дивні страви, загорнені у листя рослин, рисові пиріжки, сушеного кальмара, маніоку, печиво з перцем. Кладе харчі на плескатий камінь перед моїм табором, наче церковні дари. Я розповідаю їй про свої відкриття, це смішить її. В зошиті я описав ознаки, які знайшов з плином днів. Вона дуже любить, коли я читаю їй уголос: камені, на яких є знак у вигляді серця, з тавром, з півмісяцем. Камінь, позначений літерою М, згідно з ключами Соломона[31], камінь з хрестом. Голова змії, голова жінки, три тавра у вигляді трикутника. Камінь з міткою у вигляді стільця чи Z, який нагадує послання Корсара. Обрубана скеля. Скеля у формі даху. Камінь, прикрашений великим колом. Камінь, тінь від якого нагадує собаку. Камінь, помічений «турецьким собакою» (собака, що повзе, без лап). Скелі з кількома таврами, що вказують на зюйд-зюйд-вест. Розбита закіптюжена скеля.
Ума також хоче побачити знаки, які я приніс: уламки лави різної форми, обсидіан, камені з окам’янілими рештками тварин. Вона бере їх до рук, уважно роздивляється, наче вони чарівні. Інколи й вона приносить мені дивні речі, які знайшла сама. Якось вона принесла камінь кольору металу, гладенький і важкий. Метеорит — і від доторку рук до цього тіла, що впало з неба, можливо, мільйони літ тому, від його таємниці мене аж тіпнуло.
Тепер майже щодня Ума приходить до Англійської затоки. Чекає в затінку дерева на гірському пасовиську, поки я вимірюю відстані чи копаю пробні ями, вона боїться, що шум може привернути увагу когось із сусідів. Багато разів приходили юний Фріц з фермером Беґе, вони допомагали мені копати ями в гирлі річки. Цими днями Ума не з’являється, але я знаю, що вона десь поблизу, сховалася за деревом, у прихистку, завдяки кольору своєї шкіри зробилася непомітною. Разом з Фріцом я ставлю віхи. З очерету, який я приготував для цього заздалегідь, треба робити ці мітки кожні сто кроків, аби прокласти прямі. Потім підіймаюся долиною вище, до знаків, які знайшов, до каменів, позначених кутами, до куп каміння, розташованого трикутником тощо, продовжую прямі за допомогою теодоліта, аби вписати їх всередину висхідного кола (сітки Корсара). Сонце припікає, від нього виблискують чорні камені. Час від часу гукаю юному Фріцові, аби він ішов до мене з іншою віхою. Примруживши очі, я можу окинути поглядом усі лінії, які сходяться на руслі Очеретяної річки, з’являються вузли, де я зможу зробити пробне зондування.
Пізніше з Францом ми викопаємо ями на західному пагорбі біля підніжжя піку Командора. Земля там тверда і суха, наші кайла одразу натикаються на базальтову скелю. Щоразу, коли я розпочинаю копати пробну яму, я просто згораю від нетерпіння. Невже ми нарешті знайдемо знак, слід, залишений Корсаром, можливо, початок «кладки»? Стосовно скарбу, якось уранці, коли ми з Фріцом копали біля підніжжя пагорба, раптом з-під моєї лопати у піщаному ґрунті швидко покотилася якась куля, що я її через свою манію прийняв за череп моряка, похованого у цьому місці. Це щось котиться по піску і раптом виставляє лапи і клішні! Це великий земляний краб, якого я розбудив лопатою. Юний Фріц, спритніший за мене, ударом лопати убиває його. Радий, він кидає роботу, іде по казан і воду і, розвівши ватру, готує з цього краба вишукану юшку!
31
Ключі, чи ключиці, Соломона — записи, залишені на зниклому смарагді. Згідно з леґендою вони вказують на місце, де заховані скарби Соломона і цариці Савської.