— Тут пиши... усе привіз, усе одержав. Один мішок госпіталь, один мішок дитячий будинок — усе правильна. Ваш директор будив, вікно стукав, сказав кухню вези. Кухню привіз — пиши, будь ласка. Хороший продухт, крупа гречана.
«Гречана крупа, — зраділа Зорка, — ото здорово! Тепер хоч кашу варитимуть».
Галка підморгнула Зорці й заспівала їй на вухо пошепки:
Візник вийшов з кухні.
— Повістку одержав, війна йдемо! — ні з того ні з сього сказав він і зробив руками так, ніби тримав біля плеча гвинтівку. — Весь фашист — бах! бах!
Він засміявся, зняв з горба верблюда віжки й виліз на гарбу.
— Чу! Чу! — натягаючи віжки, загукав він. Верблюд ліниво гойднувся, вигнув довгу шию і потяг з двору гарбу з веселим візником.
На порозі з'явилася тітка.
— То ви ще тут? Усе видивляєтесь та винюхуєте? — просичала вона.
— Ми не видивляємося, — озлилася Галка. — Дуже нам треба!
Двері грюкнули, загримів зсередини засув. І тієї ж миті над головами дівчаток пролунав бас:
— Так-так, власне кажучи, жебраєте, га?
Зорка з Галкою притулилися до стіни. Перед ними, постукуючи палицею по кразі, стояв Кузьмін у накинутому на плечі новому дубленому кожусі.
— Ні... ми до Марі, — розгублено пробелькотіла Зорка, зіщулившись під насмішкуватим поглядом Кузьміна. Він осміхнувся, провів пальцем по тонких, підбритих вусах, похитав головою.
— Ясна річ, власне кажучи, що не до Параски Семенівни, — і несподівано підвищив голос: — Геть звідси, і щоб я вас тут більше не бачив, що? Повторіть!
Двері на кухню зарипіли. Параска Семенівна повагом переступила поріг, витерла об фартух руки й низенько вклонилася Кузьміну.
— Ох, лишенько, Степане Федоровичу,— задушевним голосом прошепелявила вона. — Так уже ви сушите своє серце всіляким клопотом. Не гнівайтесь на бідних сиріток, голодні, ото їх і бере нетерплячка...
Зорка й Галка сторопіло дивилися на нову куховарку. Не менше, ніж вони, був здивований і Кузьмін. Він ступив до куховарки і, затуливши її спиною од дівчаток, щось тихо сказав.
Кухарка відповіла йому спочатку пошепки, а потім мовила голосно:
— Ох, лишенько, не крайте свою душу тривогою, Степане Федоровичу, не зобиджу ваших діточок: і нагодую, і напою...
Кузьмін стенув плечима й пішов, широко й твердо переставляючи свої довгі, що не згиналися в колінах, ноги в жовтих рипливих крагах.
Параска Семенівна завела дівчаток на кухню, посадила біля чана з картоплею. Дала ножі.
— Ох, лишенько, — воркотала вона, — зголодніли, га?
— Факт, зголодніли, — потвердила Галка, заходжуючись чистити картоплю. Зорка понуро мовчала. Не збагнеш її: то проганяла, то шанує, мов рідних дочок.
Тітка відійшла до плити, заходилася мішати вариво в казані. Сипнула солі, взяла на смак, зморщилася, наче оцту схопила. В багряному відблиску печі обличчя її здавалося якимось розпливчастим. Світлі очі, навіть коли вона всміхалася, лишалися холодними.
— Ти чого? — шепнула Галка, зиркнувши на Зорчине похмуре обличчя.
— Так... Щука вона слизька, ось що.
— А тобі не однаково? Аби жерти дала...
Параска Семенівна кинула меткий погляд на дівчаток. Вони замовкли, старанно здираючи з підмерзлої картоплі мокру гнилу шкірку.
— Зголодніли, сирітки, — знову заспівала своєї куховарка.
— Ми не сирітки,— сказала Галка,— в нас усі на фронті...
Куховарка зітхнула, підставила долоню під щоку, зіперлася ліктями на вибілений край плити.
— Дурненькі ви ще... на те вона й війна, щоб сиріт лишати. Ох, лишенько мені, що ж з вами робити? Час воєнний, страдницький, ніхто задарма хліба не дасть...
Дівчатка лише зітхнули.
— А від такого харчу швидко ноги витягнеш, — невгавала куховарка, киваючи на казан, де булькало рідке вариво.
— Атож, — згодилася Галка і, непомітно підштовхнувши мовчазну Зорку, додала зі слізливими нотками в голосі: — Просто живіт до спини приріс, сил не стає терпіти...
Параска Семенівна знову зітхнула, підійшла й сіла поруч Зорки на лаву.
— Я одразу збагнула, ви дівчатка тямущі, собі на шкоду зайве ляпати язиками не будете, еге ж? Недарма приказка є: поволі їдеш, далеко будеш. Життя таке настало: ти мені, я тобі, а інакше не проживеш...
— Факт,— солідно, під тон куховарки, потверджувала Галка.
На подвір'ї дзвінко залунали звуки сурми. Куховарка поспіхом тицьнула дівчаткам по шматку хліба й притьмом виштовхала їх із кухні.