— Їжте, любі, їжте! Будьте розумненькі, я вас не залишу.
— Спасибі! — зраділа Галка й потяглася до хліба, але Щука швидко відсмикнула руку й заховала хліб за спину. І хоча її рот усміхався, очі лишалися холодні, насторожені.
— На самому спасибі, люба, сьогодні далеко не заїдеш. Хіба ти забула, що гречка в юшці була. Призабула? Ой-ой. Негарно на мене зводити наклеп.
— Коли це було? — все ще нічого не розуміючи, запитала Зорка і вмовкла. Пригадала, що днями справді в юшці плавали зернятка гречки, але ж тої гречки був мішок... цілий мішок!
Щука перестала всміхатися.
— Що, забули? Пригадайте. Для вас же краще буде, дійшло?
— Дійшло, — прошепотіла Галка, задкуючи.
— І запам'ятайте, будете язиком ляпати, людей обмовляти, пожалкуєте!
Щука тицьнула дівчатам хліб і зачинила двері.
— Оце-то так! — чи то засуджуючи, чи то від захоплення сказала Галка, скоса поглядаючи на двері, за якими чимось залізним гримотіла Щука. — Ну й падлюка! Добре, хоч хліба дала... Загула наша гречка!
— Чому?
Галка багатозначно постукала пальцем себе по лобі.
— Мозок є? Розуміти треба. Щука напевне майже весь мішок сама зжерла, дуже їй хочеться нашу баланду сьорбати.
— Але ж це несправедливо! — обурилася Зорка, яка тільки тепер збагнула весь смисл розмови зі Щукою.
— Справедливо, несправедливо, а який сенс? — заперечила Галка. — Гречка ж однаково загула! Не повернеш! Ти краще мовчи про це, боюся я цієї Щуки... Сама ж чула, як вона погрожувала... Хіба не так?
— Так, — згодилася Зорка.
Справді, якась страшна ця тітка, краще не зв'язуватися з нею. Зорка розломила хліб і половинку заховала для Сашка в кишеню.
У коридорі налетів на них захеканий Генько.
— Жабеня, тебе Сашко шукав! — видихнув він. — Лях, іди сюди на хвилинку.
Галка з Геньком відійшли вбік і зашепотілися про щось. Зорка побігла в хлопчачу спальню, звідки линули звуки Сашкової сурми.
У спальні Сашко був сам. Він сидів на вікні й грав свою улюблену пісню «Ти, знамено червоне...» Цієї пісні колись навчив його Микола Іванович. Зорці теж подобалася пісня про червоний прапор. Але зараз їй було не до цього.
— Сашко, а що в мене є для тебе! — весело похвалилася вона.
Сашко опустив сурму й рукавом сорочки витер рота.
— Де ти була, малечо?
— Так... з Галкою ходила в одній справі, — ухильно сказала Зорка і, торжествуючи, протягнула Сашкові приховану половинку хліба.
— Хліб? — здивовано вигукнув Сашко й зістрибнув з вікна. — Звідки?!
— Ти їж... він смачний!
Сашко узяв хліб, потримав його в руці й поклав на стіл.
— Де ти взяла?
Зорка закопилила губи. А вона ж гадала, що Сашко зрадіє.
— Ось який... «Де, де»... Я тобі принесла, й годі.
Сашко всміхнувся, поплескав Зорку по плечі.
— Ти в мене справжній друг. Ось знайшла хліб і принесла!
Зорка зареготала.
— Еге ж... знайшла! — і враз перелякано затулила рукою рота.
Сашко підступив до Зорки, обняв її, посадив поруч себе на лавку.
— Ну, розповідай. Чи ти не віриш мені?
Зорка звела очі й зустрілася з уважним, трохи насмішкуватим поглядом сіро-зелених очей. Їй стало соромно. Хіба можуть бути в неї таємниці від Сашка?
— Щука дала, — боязко позираючи на двері, шепнула Зорка, — тільки вона погрожувала... щоб нікому не казали.
— Погрожувала? І ти злякалася?
— Де ж пак! — гонористо сказала Зорка і тут же розповіла Сашкові, як вони з Галкою одного разу прийшли на кухню й побачили, що привезли гречку, і як потім два тижні чекали гречаної каші, а сьогодні не втерпіли, пішли на кухню дізнатися, і що з цього вийшло.
— Цікаво... — задумливо сказав Сашко, коли Зорка замовкла. Він устав і, потираючи перенісся, заходив по кімнаті великими кроками.
Потім засунув руки в кишені й став перед Зоркою.
— Як же ти могла... взяти цей хліб?
— А що? Гречка ж однаково загула, — розгублено мовила Зорка.
— Замовкни! — Сашко нахилився, схопив Зорку за плечі й трусонув із силою. — Це ж підло! Невже ти сама не розумієш?! Щука вкрала крупу, а ти... ти покриваєш її!
Зорці на очі навернулися сльози. Сашко розумний, він одразу все збагнув, а вона... просто дурна, боязлива дурепа... зраділа шматкові хліба!
— Я... я... більше ніколи не буду, чесне слово!
Сашко відпустив Зорку, взяв хліб зі столу й вийшов. Від хвилювання Зорка не могла всидіти на місці. Що тепер буде? Все-таки добре, що вона розповіла Сашкові, тепер Щука хай погрожує, скільки хоче. Ніяким хлібом ніколи в житті її не купиш! Зорка походила по кімнаті, взяла сурму, спробувала подути в неї, але тут же поклала й помчала шукати Галку.