Галка була в піонерській і разом з Анкою та Наталкою клеїла на стінгазету аплікації, вирізані з барвистих бойових плакатів.
— Зорко, — сердито озвалася Анка, — де ти ходиш? Ти ж обіцяла вірші для стінгазети. Придумала?
— Ага... тобто ні... я зараз! Галю, вийди на хвилинку!
Галка ткнула пензлик в слоїк з клеєм і слідом за Зоркою вийшла в коридор.
— Я сама хотіла йти шукати тебе, — швидко сказала Галка. — Генько бачив: тут у якихось на даху стільки курту сушиться! І диню сушену в'язками повісили — провітрити на сонці. Одразу після вечері й підемо!
— Я не знаю, — відмовила Зорка, — тут таке, а ти...
— Чому не знаєш, — перебила її Галка. — Друг ти мені чи не друг?
— Друг.
— Нема чого маніритись!
— Але ж це злодійство, як Щука...
— Ох, Будницька, сміх та й годі з тобою! Ми ж не все візьмемо, а трішки, вони навіть і не помітять. Згода?
— Згода, — машинально відповіла Зорка, думаючи про своє, — Галю, я Сашкові все розповіла про Щуку, а він тепер до Краги пішов...
— З глузду з'їхала! — розгнівалася Галка. — Тепер Щука зі світу нас зживе!
— Не зживе, не бійся. Їй самій тепер перепаде, знатиме, як красти!
Дівчатка вибігли в двір. Цієї миті двері директорської розчинилися навстіж і на ганок кулею вилетів розлючений Крага зі злощасним шматком хліба в руці. Майже не накульгуючи, він помчав через двір у кухню. Слідом за ним з директорської вийшов Сашко.
Дівчатка гайнули в їдальню, защепнули за собою двері й припали до роздавального вікна, затуленого з кухні фанерою.
І тут у кухні загримів бас Кузьміна.
— Ц-це що таке, власне кажучи?
— Хліб, Степанку... — почувся лагідний голосок Щуки.
— Я вам, Параско Семенівно, на роботі не Степанко!
— Ох лишенько мені, Степане Федоровичу, даруйте, я ж вас як сина...
— Цить! Де гречана крупа? Дітей надумали обкрадати?!
— Як-ка к-крупа? — заїкаючись, перепитала Щука.
— Я все знаю! Від мене нічого, власне кажучи, не приховаєте! Я вас як майбутню родичку влаштував на хлібне місце, а вам, виявилося, замало безкоштовних обідів, га? Закортіло на дітях наживатися? На юшку пішло всього два-три кілограми. Завтра ж поверну на кухню Марю, а ви підете під суд! Що?
— Спасибі, Степане Федоровичу, — тремтливим, ледь чутним голосом сказала Щука. Дівчатка аж подих затамували, щоб краще чути. — Ото ви так відповідаєте на мою любов та ласку? Значить, мене під суд, а ви, Степане Федоровичу, зі спокійнісінькою совістю з донечкою моєю, Люсенькою, одружитесь?
— До чого тут Люся? Ви в наші стосунки не вплутуйтесь!
Щука несподівано заговорила злим, безпощадним голосом, і відчувалося, що вона анітрохи не боїться Кузьміна.
— Ось що, Степанку, не вдавай із себе дурника, ніхто не повірить. Ти ж як гадаєш, кожушок дублений, що Люсенька подарувала тобі, задарма мені дістався? Де ж пак, любий мій зятю, разом грішили, разом і каятись, коли доведеться, будемо.
— Яка ж ви... підла! — помовчавши, здивовано проказав Кузьмін.
— Та вже яка є, — обізвалася Щука. — І чого ти розлютувався? Хіба мало про що малолітні дівчатка язиком ляпають? Документи в мене всі в порядку, ніхто не причепиться. Ось, дивись...
— Обкрадати дітей... — не слухаючи Щуки, неначе сам до себе, сказав Кузьмін і погрозливо вигукнув: — Ну, заждіть, я вам цього не прощу!
— Та годі вже, не лякай, — миролюбно мовила Щука, — лякані...
В кухні грюкнули двері.
Розділ 28. Дідусь Токатай
Із заростей лопушиння та пирію добре було видно утоптаний двір з глиняною піччю, що диміла посеред двору. Біля печі сиділа навпочіпки молода жінка в білій сукні та ватяній стьобаній безрукавці з пухнастою облямівкою з козячого хутра.
Смеркало швидко. Низки сушеної дині, розвішані гронами на мотузках під дахом, поступово втрачали своє соковите медяне забарвлення і ставали невидимими в темряві.
Жінка підійшла до сарая. Набрала в пелену плиток пресованого кізяка й знову вмостилася біля печі, підкидаючи кізяк у вогонь. Ядучий дим сизими кільцями висів над землею.
Очі сльозилися, Зорка нагнулася, витерла їх пеленою плаття. Галка засовалася, вмощуючись якомога зручніше, й зашепотіла, гаряче дихаючи на Зорчину потилицю:
— Ще довго вона? До ночі, чи що, нам тут сидіти?
Ластатий Генько підвів голову, сердито глянув на Галку круглими витрішкуватими очима.