Троль скочив, мов розкручена пружина. Вона мимохіть одступила на крок. Величезний і міцний, як скеля, він нависав над нею широченними плечима. На могутніх грудях могла б розташуватися пантера, а дужі руки, здавалося, розтерли б шматок заліза на порох.
— Вибачте, Рино. Винуватий, молодий, виправлюсь. Благаю, віддайте книгу! Він от-от наздожене!
Вона уважно глянула в чисті чесні очі, які дивилися жалібно і благально.
— Послухайте, Троль. Не можна ж бути таким обмеженим. Правда, ви не вчений, а космонавт-професіонал і навряд чи здатні оцінити музику таких слів, як…
Вона похапцем продекламувала;
— Не чую музики, — сказав Троль нетерпляче, — це ж вірші!
— Так, — промовила Флорина згаслим голосом, — це тільки вірші. Великого Пей Сіна.
— Пей Сін? Радист з трансгалактичного? Авжеж знаю, хлопець здоровенний. Метр дев’яносто вісім.
— Пей Сін — танський поет! — підкреслила презирливо Флорина. — Жив у восьмому столітті.
— Тю, — здивувався Троль. — Уже тоді водилися поети?
— Ех, ви, — сказала дівчина гірко. — Невдовзі на мавпу перетворитесь. Детективи допоможуть. Але мені все-таки хотілося б вас бачити в людських рядах. Чи не бажаєте взяти участь у вилазці?
— Навіщо? — спитав Троль і скосив око у вікно.
Здавалося, навіть крізь термостійку оболонку корабля проникала спека. Над потрісканою розпеченою сковородою червоної землі висіло кошлате сонце. Вертикальними хвилями коливалося сухе стерильне повітря, вкривало хитким маревом гарячий кам’яний грунт.
Ані стеблинки, ані комашки, ані найменшого прояву життя! Хоча б якийсь скорпіон проповз!
— Навіщо? — повторив він.
Флорина навіть розгубилася від такого запитання.
— Як навіщо? Все-таки чужа планета, новий світ…
— Оцей новий світ Маківчук відкрив, коли я подорожував від манежу до ящика з іграшками. Я читав запис у судовому журналі.
— Авжеж, — мовила вона іронічно, — я й забула, що ви, Розвідники Далекого Пошуку, першими ступаєте на всі нові землі.
— Не варто це забувати. Віддайте книгу!
Вона сховала книжку за спину. Він ступив крок уперед, розкинув довгі ручиська. Вона злякано відступила. Троль обхопив її, намацав за спиною корінець книги. Дівчина не встигла навіть зойкнути.
Троль переможно підніс книжку над головою і тут-таки знову повалився на диван. Флорина пішла до дверей:
— Що передати капітанові?
— Що я — пасажир і буду ним, аж поки ця малопотужна коробка не добереться до Зовнішньої Бази. Не для того я брав відпустку на Землі, щоб на зворотному шляху роздивлятися вичовгані планети. Все!
І він знову занурився в читання.
Флорина сердито глянула на глянцеву обкладинку з чарівною блондинкою, крадькома скосила око на своє відображення в полірованій стіні, ще раз глипнула на Троля. Той захоплено гортав сторінки.
Вона знизала плечима і вийшла.
Троль лежав у тій самій позі, коли через п’ять годин дівчина знову прочинила двері.
— Троль!
Він нетерпляче смикнув ногою. Флорина зітхнула, неквапливо ввійшла до каюти. У правій руці вона обережно тримала тендітну стеблину чорної рослини. Дрібненькі листочки на ній стиха видзвонювали.
— Гаразд, Троль… Будемо вважати, що ви запросили мене завітати. Я присяду з вашого дозволу.
Але минула ще добра година, перш ніж новоявлений Обломов поворухнувся. Він з жалем перегорнув останню сторінку, навіщось подивився на ціну й тираж, обережно погладив блискучу палітурку.
— Здрастуйте, Троль, — сказала Флорина.
— А-а, — зрадів Троль, — здрастуйте, Рино! Як поживаєте?
— Дякую, непогано. Вже встигла з товаришами побувати в найближчій ущелині. Якраз тоді, коли ви переверталися з лівого боку на правий. Непогана швидкість, чи не правда?
— Непогана, — погодився Троль. — А що це за квітка?
— Єдиний трофей, який знайшли по дорозі. І то пощастило. Навколо ані стеблинки. Хлопці перепочили, потім пішли знов. Мене не взяли. Хочуть провести нічний рейс.
— Нічний? — перепитав Троль, нараз спохмурнівши. Він пильно оглянув жорстку, ніби чортополох, стеблину з єдиною квіткою, чорною, як ніч. Поряд з квіткою висіла стигла ягода, схожа на вуглину. А трохи нижче з такого ж, але вже перезрілого плоду виступало темне насіння з гострими шпичаками.
Троль зірвав ягоду, люто розтер її в пальцях. Пролунав такий звук, наче на жорнах мололи пісок.
Флорина обурено скрикнула:
— Як ви смієте?
Троль насуплено дивився на чорну від соку ягоду. Потім обережно наблизив до перезрілої ягідки великого пальця, колупнув насінину.
— Вони пішли в легких скафандрах? — спитав він.
— Так, — відповіла неохоче дівчина. Вона не розуміла, чому повинна відповідати варвару, який так грубо зламав екзотичну квітку. — Спекотнява пригасла. Вночі тут майже нормальна температура. Вони збиралися пройти ще далі. Усім набридла хлорела й протоїжа. Чоловікам хочеться справжнього м’яса.
Троль люто подивився на неї. Наступної миті він стрибком перелетів через каюту. На ходу зірвав з стіни універсальний автомат Розвідника, одним рухом натягнув гнучкий скафандр і ударом ноги розчахнув двері.
— Куди ви? — крикнула приголомшена дівчина.
З коридора долинуло:
— Може, їх пощастить врятувати!
Далеко внизу прогриміли магнітні підкови, грюкнув вхідний люк, і все стихло.
Флорина повільно встала, підняла з підлоги рослину і, безпорадно зітхнувши, попленталася до каюти капітана.
За кілька найнапруженіших годин можна передумати дуже багато. Капітан і Кричевська майже не відривалися від оглядового інфрачервоного екрана. Вони уникали поглядів одне одного, приховуючи страшні думки навіть від себе. Що могло статися? Що цей професіональний Розвідник далеких світів зміг побачити в безневинній рослині такого, чого не помітили шестеро досвідчених науковців? І чому так дивно змінився довколишній світ?
Через півгодини після заходу сонця з темного грунту повилазили окарячкуваті дерева, рослини, кущі. Майже на очах вони випускали стрілчасті пагони, викидали клейке листя, за кілька хвилин всіялися темними квітами. Невдовзі поміж дерев замигтіли невиразні тіні.
Флорина встигла побачити, як в одному місці заворушилася земля і висунулась кошлата мордочка. Наступної миті якийсь звірок виплигнув на поверхню і помчав з невиданою швидкістю, а його нірку негайно обплели виткі рослини.
Раптом Кричевська скрикнула, показала тремтячим пальцем у лівий кут екрана. Звідти наповзала дивна сіра пляма.
Капітан змістив її в центр, дав повне збільшення і сфокусував зображення. Увесь екран зайняло суворе мужнє обличчя. Троль дивився спокійно, сині очі здавалися темними і грізними.
Кричевська тихо зітхнула. Капітан нетерпляче схопився за верньєри, відсунув зображення. Троль ішов назирці за велетенською черепахою. На її панцирі лежало шість нерухомих фігур у скафандрах. У руках Розвідника зблискував важкий універсальний автомат.
— Нічого не розумію, — прошептала дівчина.
Капітан встав, одчинив шафу з скафандрами. Кричевська бачила, що він дуже занепокоєний.
— Скоро взнаємо, — відповів він.
Виходячи з каюти, запнувся, носаком відкинув з дороги тубільну рослину. Флорина якусь хвилину заціпеніло прислухалася до його кроків, потім миттю одяглася й вискочила слідом.
Світ був дивний і зовсім не схожий на попередній. Замість голої випаленої землі всю околицю вкрила хижа рослинність. Угорі страшними голосами верещали в темноті всілякі летючі створіння. Тривожно шаруділи довгі й чіпкі пасма якихось невідомих рослин.
Капітан прислухався, напружився. Попереду чувся скрегіт, ніби щось величезне й важке рухалося до корабля напролом.
Флорина бачила, що капітан машинально витяг пістолет, спантеличено повертів ним перед очима і з досадою сунув назад. Та й чим могла допомогти зброя, що належала йому за статутом? Через тамтешній ліс продирався звір, схожий принаймні на броньованого слона.