Цілий тиждень у кабінеті редактора тижневика блимав відеофон. Численні юнаки питали, чи не збільшує препарат фізичну силу. Нахабні суб’єкти в масках, найманці конкуруючого органа «Марення», висловлювалися негарними словами. Президент Товариства любителів риболовлі заявив рішучий протест. Бажаючих порозумнішати не знайшлося. Очевидно, вони були не такі дурні, щоб повірити першій-ліпшій рекламі.
Наступна субота приголомшила навіть бувалих у бувальцях читачів:
Цього разу поштою надходили конкретні пропозиції. Їх було багато — одна привабливіша другої. Майже всі починалися словами: «Ви навіть уявити собі не можете, який я дурень…»
Сенсація хлюпнула через океан. На шпальтах літературних газет з новою силою спалахнула дискусія «Людина чи машина?». Юні європейські леді всі до одної носили зачіску «Я в мами розумниця».
Та ось настав день нечуваного експерименту, що відбувався у спеціально арендованому для цього Національному манежі й зацікавив багатьох глядачів — від найвидатніших психологів, фізіологів та парапсихологів до дрібних агентів різних бюро. У залі було жарко від юпітерів та палких суперечок.
Професор Кувиркот (фрак, білі рукавички) потис руку голові Ученого жюрі (лисина, смокінг) і підійшов до мікрофона.
— Леді й джентльмени! Один старий поет сказав: «На кожного розумного — по дурневі». Я вважаю, що насправді все значно гірше (непевні поплескування в долоні).
Треба розрізняти три основні категорії дурнів:
Категорія A. Дурень безпросвітний. Завдає суспільству порівняно малої шкоди. На запитання «Двічі по два?» відповідає «П’ять», на запитання «Скільки тривала Тридцятилітня війна?» — «Років сімдесят, напевно». Категорія А найпомітніша, але найменш поширена.
Категорія B. Дурень войовничий. Не соромиться власної глупоти, навіть хизується нею. Небезпечний на будь-якій посаді, особливо на високій. Згоди на лікування, звісно, не дає.
Категорія C. Дурень інтелігентний. Прикриває свою дурість усіма можливими засобами. Начитаний — саме настільки, щоб зажити слави розумного, володіє професійними знаннями — саме настільки, щоб просуватися по службі.
Сьогодні я дозволю собі поставити експеримент над представником типу C. Чистота… я сказав би навіть, ідеальна чистота типу підтверджується висновком експертної комісії.
Короткі відомості про піддослідного:
Прізвище та ім’я: Білл Ярд.
Посада: віце-директор інституту проблематики.
Причина згоди на експеримент: гостре бажання стати директором (пожвавлення в залі).
Столик, за яким ви бачите шановних членів жюрі, є не що інше як інформаційно-логічна машина «Ай-Бі-Сі». Вона сприймає завдання з голосу і висвічує відповідь ось на цьому екрані. Ай-Бі-Сі, будь ласка, покажіть нам середню криву розумової діяльності містера Ейнштейна під час сніданку у пані Вестінгауз. Дякую. А тепер продемонструйте таку саму криву містера Ярда, коли він слухає доповідь на останньому міжнародному симпозіумі… Як бачите, панове, різниця відчутна (сміх у залі). Містер Уїтсон, запросіть пана віце-директора!
Обмацуючи залу сторожким поглядом, зайшов високий худорлявий блондин. Вираз обличчя в нього був трохи вередливий, навіть ображений. Звичною ходою він рушив до жюрі, та асистенти піймали його, всадовили у спеціальне крісло, спритно обплутали кольоровими дротиками й наділи на голову шолом, схожий на ті, які й досі можна бачити у жіночих перукарнях.
— Ефективність мого препарату, — вів далі Кувиркот, — визначається за формулою (Ай-Бі-Сі, будьте ласкаві!):
де Р1 — початковий розумовий рівень індивіда; Р2 — розумовий рівень після прийняття препарату; К — коефіцієнт підсилення, що нелінійно залежить від дози.
Дві години тому у присутності членів жюрі містер Ярд прийняв дозу препарату «Підсилін», достатню для побудови нової теорії відносності (шум, оплески)!
Ми, звичайно, не будемо завдавати клопоту містерові Ярду й вимагати негайних наукових відкриттів — на все свій час. Проте беру на себе сміливість сподіватися, що містер Ярд не відмовиться ще раз вислухати доповідь, котра, як ми бачили, викликала в нього дещо… е-е, спрощені розумові реакції. Містер Уїтсон, ввімкніть магнітофон! Ай-Бі-Сі, ласкаво прошу!
Віце-директор вмостився в кріслі зручніше, на обличчі застиг вираз похмурої зосередженості. Ось зараз жовта лінія у самому кутику екрана підскочить, зав’юниться, заграє всіма барвами веселки! Але… по лінії пройшло тільки дрібне безсиле тремтіння, як по тілі черв’яка на гачку в риболова.
— Містер Уїтсон, додайте гучності, може, він не чує! — вигукнув Кувиркот. Але жовта лінія зовсім заспокоїлася, вона зробилася відверто безсоромною прямою.
Професор затулив обличчя руками, зал закишкав, заґелґотів… А голова жюрі пошепотівся з машиною, і на екрані спалахнуло:
при Р1, що дорівнює 0, Р2 дорівнює 0 незалежно від величини К.
— Окремий випадок, — розвів руками голова. — Містер Уїтсон, валер’янки професорові!
Юрій Нікітін
Савелій і динокан
На дворі загримів ланцюг, несамовито загавкав пес. Савелій встав і крізь відчинене вікно вже збирався гримнути на дурного собаку. Та так і завмер з розтуленим ротом.
Здоровенний пес скавчав сиплою фістулою і, заплющивши від жаху очі, втискувався в найдальший куток будки.
А за огорожею стовбичив на задніх лапах велетенський банькатий ящір і заглядав через паркан. Від спеки він роззявив пащу, як крокодил. Ящір був сіро-зелений, тільки на череві зблискувала потерта жовта луска. Замість підгорля одвисала дрябла зморшкувата шкіра.
— Вам чого? — спитав Савелій. За його спиною злякано зойкнула дружина.
— Савелій тут живе? — спитав ящір скрипучим голосом. Вирячкуваті очі вп’ялися у тайговика.
— Так, це я буду, — відповів Савелій. — Заходьте, коли є справа. Гостем будете.
Він вийшов, загнав у хлівець козу, швиргонув туди-таки допитливе поросятко. Ящір схвально спостерігав за його діями. Савелій шугонув з двору гусей і лише тоді прочинив хвіртку.
— Здрастуйте, — мовив ящір. — Я від ГАМу, тобто кажучи, від галактичної асоціації мисливців…
— Та ви заходьте до хати, — мовив Савелій. — Погомонимо як годиться.
Він провів гостя до кімнати, всадовив за стіл. Напівжива з ляку дружина заметушилася між льохом, коморою та піччю. «Знов привів чудовисько, — бідкалася вона подумки. — Сам бродяга, через те бродяги і в дім пруть. От уже справді: свій свояка бачить здалека. Коли вже порозумнішає, коли житиме, як усі люди?»
— Знаю, що ви дуже зайняті, і довго не затримаю вас, — промовив гість загальновживану в Галактиці формулу ввічливості. — Річ у тім, що до нас у ГАМ надійшла пропозиція прийняти вас членом нашої організації. Як стало відомо, один ланітар полював разом з вами на ведмедя. Я так називаю це чудовисько? Ці дії цілком відповідають букві й духові статуту ГАМу. Галактичне братство, безкорислива взаємодопомога, відсутність будь-яких форм гноблення. На голосуванні ваша кандидатура пройшла. Слово за вами.
— Гм… — мугикнув Савелій задумливо. — Діло не просте, враз і не вирішиш. Тут треба добре обмізкувати. Давайте поки перекусимо, що бог дав.
— Правильно, — схвалив представник ГАМу. — Зопалу такі справи беруться вирішувати тільки зелені.
Жінка швиденько зібрала на стіл і чкурнула з кімнати. Гаміст був не дурний, він швидко зметикував, що й до чого. За півгодини він уже розпустив лусочки на товстому череві і, поплескуючи Савелія по спині холодною зеленою лапою, втовкмачував:
— Зрозумій, гомо, полюватимеш на якій завгодно планеті Галактики! На будь-якого звіра, птаха чи рибину.