Але кіт не став хлебтати молоко, як це зробив би будь який порядний кіт, а зненацька стрибнув на стіл, куди Льоха щойно поклав знайдений біля каменя прилад.
— Агов! Ти що?! — обурено закричав Льоха. — Нічого собі! Пустив його додому на свою голову! Ану забирайся звідси!
Раптом кіт схопив у зуби комунікатор. Льоха у відповідь озброївся віником.
— Стій, паразит! — горлав Льоха, розмахуючи своєю зброєю та ганяючись за невдячним котом. А той, шмигонувши крізь нещільно причинені двері, з льоту пірнув під Льохове ліжко.
— Ну, начувайся, невдячна тварюко!… — репетував Льоха, розтягнувшися на підлозі та намагаючися вигнати кота з-під ліжка, але там щось клацнуло, тоді блимнуло… Льоху обдало хвилею теплого повітря, а потім під ліжком хтось оглушливо чхнув!
— Е… е… — розгубився Льоха. — Що за хохми?
А далі… А далі з-під ліжка з’явилася рука!!! Вона тримала знайдений Льохою прилад, так схожий на мобільний телефон!!!
Слідом за рукою, крекчучи та обтрушуючись, на світ виліз і її власник, хлопчина, приблизно такий на зріст, як і Льоха, у легкому, дивного крою спортивному костюмі. Льоха замахав руками, наче відмахувався від комарів, але хлопчик не зник. Спочатку він так само замахав руками, потім спинився, усміхнувся і щось промовив незнайомою Льохові мовою.
— Ти хто? Де кіт?
У такт словам Льохи на приладі замерехтів вогник. Незнайомець схвально закивав головою, а неживий голос з приладу запитав:
— Ти хто? Де кіт?
— Я кіт? Це ти кіт!
Маняма уважно слухав, що казав абориген. Ще під ліжком він вставив у вухо ґудзик навушника від комунікатора і зараз уже міг користуватися аналізатором мови. Спочатку аналізатор мовчав, лише зрідка попискував, що означало брак інформації. Але ось абориген заговорив, і аналізатор одразу взявся до роботи. За кілька хвилин Маняма вже міг проказати перше речення.
— Я не кіт. Я — Маняма.
Для прозорості він поклав руку собі на груди й повторив:
— Я — Маняма.
Абориген замислився на хвильку, потім тицьнув себе у груди пальцем та сказав:
— Я — Льоха.
— Льо-ха? — повторив за ним Маняма.
— Ти — Маняма, — ствердно сказав Льоха, — це добре, а я — Льоха. Це теж непогано. А де подівся кіт? І звідки узявся ти?
Аналізатор запищав, перетравлюючи отриману інформацію.
— Льо-ха… Я не кіт, я був кіт… Це — комунікатор, — Маняма підняв прилад на рівень очей, — він кіт.
— Комунікатор кіт? — здивувався Льоха.
Маняма покачав головою, потім показав пальцем на вікно:
— Це кіт?
— Який ще кіт? Це вікно! — здивувався Льоха, а потім зрозумів: — Ага! Тобі слів не вистачає!
І він почав показувати пальцем на різні речі та називати їх. Півгодини він допомагав аналізатору мови, називав різні слова, потім відкрив книгу й показав літери, увімкнув комп’ютер… З комп'ютером справа пішла легше. Комунікатор сам налаштувався й миттєво скачав з Льохової машини всю потрібну інформацію. Ще за годину Маняма видав цілком зрозумілу фразу:
— Льохо, чи можна щось спожити у їжу?
— Типу пожувати? Не питання! Йдемо на кухню.
Нарізаючи хліб та величезний червоний помідор, Льоха запитав у гостя:
— Манямо, хто ти і як тут опинився?
— Мені бракує інформації, — чесно відповів той, — я думаю, що це якась несправність у зоряній електричці.
— А валун? Ну… камінь, біля якого я знайшов комунікатор?
— Це не камінь. Це зоряний буй номер вісімсот двадцять два. Не є добре, що я звідти пішов. Але я мусив піти, бо ти забрав комунікатор.
— Зоряний буй… — тихо промовив Льоха, — от у чому справа… Ви тут буїв наставили, а в мене Петько зник. Де його зараз шукати?
— О-о… Петь-ко?
— Мій друзяка… Ну, товариш… Ранком пішов до каменя та зник.
— Треба повернутися до буя. Туди можуть прийти рятувальники. Особи, які мене народили, вже точно здійняли тривогу. Певен, особа жіночої статі здійняла тривогу по всій планеті.
— А ти по цій штукенції зателефонувати додому можеш?
— По комунікатору? З електрички можу, там стоїть дуже потужна антена. А звідси ні. Я вже намагався. Якби буй не зламався, ймовірність позитивного результату спроби була б значно вищою.
Помідор та хліб Манямі сподобалися, але покуштувавши ковбасу, він скривився:
— Як ви можете споживати такі несмачні продукти харчування?
— Манямо, спробуй розмовляти простіше. Чого ти увесь час так завертаєш, що нічого второпати не можна?
— Що ти мав на увазі? Я нічого не зрозумів.
Льоха наморщив лоба. Ну, як пояснити прибульцю, що так, як він говорить, говорити не заведено?