— Чого тобі?
— А що то за церква?
— Це храм Богородиці.
— Як Богородиці? — розчаровано сказав Петько, впевнений, що він бачить зовсім не те. — А де ж Десятинна церква?
— А це вона і є. Князь Володимир храму десятину своїх прибутків пожертвував, тому її Десятинною і прозвали.
Петько широко розплющеними очима дивився на високу та широку будівлю з безліччю великих і малих бань. Сніжно-біла, вона, здавалася, висіла над землею, вражаючи стрункістю та витонченістю форм.
— Яка… — зачаровано пробурмотів Петько.
— Лєпота[18]… — погодився Ратибор.
Петько потай навів на церков мобілу та зробив кілька знімків. «Супер! — подумав він, — усі просто очманіють і попадають!»
Вершники завернули за ріг високого паркану й опинилися перед великими розчахнутими воротами. Це було княже подвір'я.
Перш ніж десантуватись із зоряного буя номер вісімсот двадцять три на планеті Масябося, чи ОЙ1313, відповідно до зоряного каталогу, Блостер Корпурама вивчив дані в інформаційній базі.
«П’ята планета системи АС 223, сила тяжіння 0.95, світило одне, доба 0.95, атмосфера придатна для дихання. Цивілізація умовно-розумна. Програма адаптації є».
Блостер глибоко зітхнув: неможливо передбачити, що можуть утнути умовно-розумні! Коли нерозумні, тоді все зрозуміло: це тварина, яка у своєму житті спирається лише на інстинкт. Її поведінку можна прорахувати наперед, зрозумівши головне: тварини ніколи собі не нашкодять. Розумні тубільці схожі на нерозумних, вони теж собі ніколи не нашкодять, хіба що можуть помилитися. А ось умовно-розумні можуть утнути таке, що на вуха не налізає!
Блостер набув вигляду тубільця й увімкнув аналізатор мови. Саме десантування пройшло не дуже гладко. Він вивалився з буя прямісінько посередині майдану, поряд із високим пам'ятником, встановленим на постаменті з великих валунів. Імовірно, одним з них і був зоряний буй. Раніше тут був ліс, це Блостер знав точно. Усі буї намагалися ставити у заростях, лісах, словом, у таких місцях, де можна було вийти непомітно. Така практика була введена після пам'ятного випадку, коли зоряні туристи вийшли з підпростору на очах у тубільців. Їх прийняли за богів, що змінило хід історії усієї планети. Попри всі зусилля, тубільці запам’ятали з’яву п’яти голушкоїдів. Ще б пак! Як можна примусити будь кого забути бачене? Та ще таке диво, як вихід із каменя п’яти богів? Блостер навіть зараз скривився, пригадавши, як тубільці спалювали своїх братів за невіру у пришестя П’ятьох з каменю. Відтоді виходять з підпростору дуже охайно, не при свідках. Те, що для побудови міста було винищено ліс, уже промовляло про умовну розумність місцевих жителів. Хіба розумна людина вирубала б ліс? Хіба мало місця, де можна побудувати місто, не вирубуючи ліс?
Роззирнувшися, Блостер одразу зрозумів: у місті якісь негаразди. Тубільці чимось налякані, й усі намагаються залишити місто. Найпростіший спосіб руху — повітрям — на планеті не застосовувався. Машини копіювали тварин, рухаючися на м’яких лапах. Там, де шляхи не вміщали всіх, машини бігли по газонах, дерлися по кюветах, а найнахабніші стрибали навіть по інших машинах. По тротуарах валив нескінченний натовп. Усі рухалися в одному напрямку — з міста. Блостер непомітно приєднався до натовпу. З розмов дуже швидко стало зрозумілим, що всі бояться якогось Мадингму.
— Мадингму розбудили…
— Мадингма прокинувся…
— Ой, лихо… Лихо…
Блостер уважно спостерігав за тим, що відбувалося. Він уже зрозумів — план розшуку Манями, якій він собі склав, нікуди не годиться. Він думав звернутися до місцевих органів правопорядку. Адже, коли цивілізація є, хай навіть і умовно-розумна, хтось же має стежити за порядком? Ось туди й потрібно звернутися: зникла дитина! Дитина трохи дивакувата, тому їй може загрожувати небезпека. Хлопця треба терміново знайти й урятувати. У тому, що йому допоможуть у цій благородній справі, Блостер не сумнівався. Будь-яка цивілізація своїх нащадків захищає, це закон виживання.
— Треба з’ясувати, хто такій Мадингма, — прийняв рішення Блостер, — і чому він прокинувся? Зрозумівши це, можна примусити цього Мадингму заснути. Тоді порядок запанує знову — і я зможу звернутися по допомогу. Мабуть, іншого шляху немає…
Розділ 6. Повний відпад та запаморочення розуму…
— Знак ми залишимо, у цьому проблем нема… — Льоха поправив окуляри. — Ти ось що, Манямо, почекай-но тут, я зараз кабанчиком додому злітаю.
— Ким злітаєш? А хіба… кабанчик… Свиня… кабан… літає? Ссавці, парнокопитні, свині… Може, я щось не так зрозумів? — запитав Маняма.