— Кабани не літають, це правда, це я так, до слова… Типу… В сенсі, — тут же виправився Льоха, — швиденько… Одна нога тут, друга — там.
— А це як? — Маняма здивовано підняв брови. — Ти що, одну ногу відстібнеш? А побіжиш на одній нозі? Хіба так хутчіше?
Льоха важко зітхнув.
— Словом, чекай на мене тут.
— Зрозумів, — слухняно кивнув Маняма.
Льоха щодуху помчав додому. Зовсім недавно батько зафарбовував подряпину на холодильнику, для чого придбав балончик білої фарби. Фарбу використали не всю, і Льоха вирішив: нехай Маняма на своїй голушкоїдній мові на камені щось напише. Рятувальники відразу зрозуміють: Маняма тут! І почекають. Льоха ураганом увірвався додому й одразу поліз до комори. Звідти полетіли Льохова зимова куртка, рюкзак з відірваною лямкою, чохол із вудками, стара сумка зі снастями для риболовлі, поверх цієї купи лягла поспіхом кинута невисока розсувна драбина. Врешті-решт балон із залишками фарби було знайдено. Льоха кинувся з квартири, зупинився на порозі, кинув погляд на купу мотлоху, важко зітхнув, уявивши, як мати буде ввечері читати йому нотацію, і ляснув дверима. Маняма був зараз важливіший!
Минуло всього хвилин двадцять, але, підбігаючи до валуна, хлопець побачив, що прибульця оточило четверо хлопців. Льоха відразу впізнав їх: відомі задираки з сусіднього двору. Вони завжди чіплялися до слабших, шукали привід для бійки, а бувало, ні за що били чужих. Своїх бити вони боялися, свої їх знали й могли заявити у міліцію, таке вже траплялося. Старший з них, на прізвисько Серга, навіть відсидів кілька днів у міліцейському відділку. Льоха бачив, що саме Серга, пускаючи тютюновий дим просто в обличчя його інопланетного друга, стояв біля Манями й нахабно посміхався, вочевидь просуваючи справу до бійки.
— Чувак! Ти не врубаєшся? Тобі сказано валити звідси? Ось і вали! Це наша територія, зрозумів? Ішак дерібоданський… А то зараз навтикаю, мама не впізнає!
Маняма вражено дивився на Сергу. Він ніяк не міг второпати, нащо той вдихає цей сморід, і взагалі, чого від нього хоче цей дивний тубілець? На бігу Льоха побачив, що Маняма вийняв комунікатор. Він похолов: раптом Серга зараз зламає чи відбере гарну штучку?
— Яка шикарна мобіла! — Серга простягнув руку. — Дай позекати…
Тут до валуна підбіг Льоха:
— Відвали, Серга, це мій гість. Чого до нього присікався?
— Це хто ще тут? Очкарик Льосик? Колюню, поясни дитині, щоб вона валила звідси, доки їй бо-бо не зробили.
Колюня негайно пояснив, крутнувшись пружиною та заліпивши Льосі під дих. Дихання у того зупинилося, і він зігнувся навпіл. «Зараз дадуть по потилиці — і вирублюся…» — майнуло в голові.
Але по потилиці не дали. Льоха почув переляканий зойк, потім звук, наче прокололи величезне автомобільне колесо. Він розплющив очі. Але розплющивши, одразу їх заплющив, бо побачив таке!.. На тому самому місці, де щойно стояв усміхнений Маняма, опинився велетенський, мабуть, як верблюд завбільшки, рудий котисько. Задертий вгору хвіст був метри на півтора вищий за Сергову маківку. Котюга здійняв лапу, випустив страшенні, з велику криву шаблю, пазурі та роззявив пащеку, показавши ікла завбільшки як столовий ніж і гострі, наче голки. А потім вигнув спину й засичав. У Серги волосся стало дибки. Десь гавкнув собака, і кіт одразу, наче луна, повторив цей звук, тільки посилений у багато разів. Якщо поява невідомо звідки велетенського кота до нестями налякала компанію, то кіт, який оглушливо загавкав собакою, перетворив переляк на жах, а потім і на паніку. Уся четвірка, не розбираючи дороги, кинулася навтьоки. Льоха, який уже оговтався від несподіванки, повалився на траву, задихаючися від реготу. Кіт же ворухнув величезними вусами та зник, а на його місці з’явився Маняма з комунікатором у руках.
— Ну, Манямо! Повний відпад і затьмарення розуму! Серга, мабуть, надовго запам’ятає цей урок. Це ти за допомогою цієї штуки перетворюєшся?
— Ага… Це комунікатор. Універсальний прилад для життєзабезпечення. Я коли вперше кота побачив, то подумав, що так виглядають тубільці. Ну… Тобто ви. Ось і занотував образ, а зараз тільки трохи його збільшив.
— Зрозуміло… — пробурмотів Льоха, хоча нічого зрозумілого не було. Як цей прилад міг змінювати вигляд? Маняма, побачивши в очах у нового друга німе запитання, махнув рукою:
— Та мені й самому не все зрозуміло. Користуюся, та й годі. А що ти приніс?
— А… — схопився Льоха, — ось… — Він простягнув Манямі балончик із фарбою: — Ось цю кнопку натиснеш, звідси почне пирскати фарба. Ти на буї напиши щось по-своєму… Рятувальники прийдуть та одразу побачать, прочитають і зрозуміють, що ти тут. Ще можна номер моєї мобіли записати. Зателефонують — і все…