Сторож з гіркотою похитав головою, погоджуючись з Блостером.
— Тоді відчиняй ворота.
— Не можу. Нема дозволу від Головного Хранителя дракона.
— Та його ж немає! Він накивав п'ятами! Де ж його шукати? — закричав Агол, якому урвався терпець.
— Не знаю, пане Аголе. Але ж без дозволу Головного Хранителя ворота відчинити не можу, і нема чого на мене гримати. Я при виконанні.
Реза зробив невеличке коло та зайшов сторожеві за спину. Табул, наче випадково, зробив два кроки вперед, наблизившися до сторожа збоку. Реза підморгнув — і обидва схопили сторожа за руки. Той особливо і не пручався.
— Аголе, шукай ключі!
— Ви ж розумієте, — тим часом торохтів сторож, — я не можу відчинити ворота без дозволу Головного Хранителя… Але, скоряючись силі, віддати ключі… Можу і віддати… Насильство ж… Та не там, у іншій кишені… Саме тут… Насильство ж, розумієте, це застосування сили… Оцей, з подвійною борідкою… Саме він… А супроти сили не попреш… Бо де ж її взяти, ту силу?
Агол, міцно тримаючи ключі у кулаку, кинувся до печери. Важкі ворота відчинилися несподівано легко — й одразу з підземелля вилетіла ціла зграя чи пташок, чи летючих тваринок, схожих на земних кажанів. Ще більше їх валялося на підлозі.
— Цікаво… — Блостер підняв одного кажана й уважно огледів. — Чого б це вони? Зовнішніх ушкоджень наче немає…
— Може, від голоду? — сказав Агол.
— Чи від страху? — висловила свою думку Фелела.
— У темряві об ворота голови порозбивали? — додав версію Реза.
— Ні, не схоже.
І тут усі масябосяни неначе за командою схопилися за голови. Першим утратив свідомість Реза, за ним Агол. Потім звалився Табул, і останньою впала Фелела.
— Цього ще бракувало! — розгубився Блостер і почав витаскувати масябосян на свіже повітря. Першою прийшла до тями Фелела:
— Я почула різкий свист, такий пронизливий! Такий голосний!
— Я теж, — підтвердив Реза.
— А мене наче гострим зубилом… У скроню! Нічого подібного я раніше не чула!
— Тепер зрозуміло, від чого вони здохли. Я зараз зроблю невеличкий дослід, а ви потім скажете, чи схожий цей звук на той, від якого ви всі знепритомніли. Попереджую, це може бути неприємним, натомість ми дізнаємося правду. Добре?
— Давай, спробуй! — погодився Агол, заздалегідь скривившися.
Блостер витяг комунікатор і скерував на компанію.
— Так!!! Так!!! Вимикай негайно! — загаласували всі разом.
— Наразі все зрозуміло, — підвів підсумок досліду Блостер, — цей звук на рівні субкоротких хвиль. Дракон руйнує перегородки субзвуком. Тому тваринки й передохли. Вони, здається, дуже чутливі до субзвуку. Перегородку будували з міцних твердих матеріалів, і Мадингма легко руйнує їх субзвуком. Якщо ми прикриємо хоча б одну з цих перегородок м’яким, звуконепроникним матеріалом, то у дракона нічого не вийде.
— Але ми не зможемо працювати при такому звуку, ми просто помремо.
— А я нащо? Мені ж субзвук не страшний, я же працювати можу!
— Один ти нічого не встигнеш! — сумно підбив підсумок Агол.
— Подивимося! — бадьоро відповів Блостер. — Нам нічого не залишається, крім одного — пробувати та сподіватися.
Розділ 8. Водоживи та промедаї
Льоха й Маняма стояли на трамвайній зупинці біля парку. Вони їхали до міста. Льоха вирішив показати Манямі, як живуть земляни.
— Розумієш, у нас люди живуть по-різному, — пояснював Льоха Манямі. — У Києві ми живемо так, а де-небудь на островах Нової Гвінеї зовсім по-іншому. Там джунглі, там тропіки… Крокодили… Чи тигри… А у нас коти та собаки. А на горищах повно голубів…
— У нас приблизно також, — відповідав Маняма, — дідусь із бабцею полетіли жити на Менпель. Там класно! Луг красивий, річка… А риболовля — просто супер! А надвечір така тиша! Але я там довго жити не можу. Нудно… Кожен день риболовля та риболовля… А діду подобається. Знаєш, коли на нову планету відправляють загін дослідників, то ніхто не знає, що там може трапитися. Тому разом із дослідниками відправляють спеціальних охоронців. Ось таким охоронцем і працював мій дідусь. Це зветься служба космічного супроводу, і він там командував чотою. Де він тільки не бував!
Льоха слухав Маняму зацікавлено і трошки заздрив. Новий його товариш легко та звично розповідав про нові планети, службу космічного супроводу та інші речі, до яких Льосі було немислимо далеко. Один комунікатор чого вартий! От було б класно злітати на якусь планету! Подивитися, що там і до чого, хто і як живе, про що мріють і що роблять! Недосяжна мрія…
У цей серпневий день Київ потопав у спеці. Сонце шкварило, як дурне. Під колесами машин м’яко піддавався тиску розпечений асфальт. Листя каштанів висохло та поруділо. Народ ховався хто куди: під парасольки вуличних кафе, в офіси, де працювали потужні кондиціонери, на пляжі Дніпра… З такою погодою і справді повіриш у глобальне потепління клімату!