Три тіні, ховаючися то за каменями, то за баговинням, повільно попливли далі. Що ближче до підніжжя гори, то більше зустрічалося водоживів. Флоквел та Мозя зацікавлено озиралися навкруги. Водоживи метушилися на схилах, обробляючи плантації водоросту. Де-не-де на довгих повідках плавали великі рибини. Вони паслися, щипаючи баговиння чи риючись у намулі, що вкривав дно товстим шаром. Час від часу над спецагентами, виділяючися темною плямою на світлому дзеркалі поверхні, повільно пропливали чудернацькі процесії. Кілька водоживів тягнули на мотузках великих мешканців морських глибин. Мотузки були прив’язані до зручної широкої упряжі, яка охоплювала цих дивовижних мешканців за плечі або талію. Під час руху вони приймали найцікавіші пози: сиділи, лежали, пливли на боці чи спині, а один — мабуть, найекстравагантніший — плив навіть униз головою, склавши руки на грудях і гордо озираючися довкола.
— Що це за диваки? — запитав Мозя.
— Тихо! — просвистів Тссст. — Це великоглави. У них правило таке: хто крутіше викаблучиться — у того й голова найбільша.
— Що крутіше? — не зрозумів Флоквел.
— Викаблучиться. Ну… — намагався пояснити Тссст. — Зробить не так, як інші. Одні плавці фарбують, інші хвости видовжують, а є такі, як отой, що плавають догори дригом. А один нещодавно почав плавати задом наперед. Його попереджували: дивись, наїдеш на когось… А він: зате так ніхто не плаває! Ось і довикаблучувався… Не бачив, куди плив, та й штовхнув Найвеликоглава.
— А це що за один? — не припиняв дивуватися чудернацтвам підводного світу Мозя.
— Найвеликоглав? Це той, у кого найбільша голова.
— Слухай-но, а чому так? Чому саме великоглави головні? Хіба найрозумніший той, у кого найбільша голова? — поцікавився Флоквел.
— А до чого тут найрозумніший? — здивувався Тссст. — У кого найбільша голова, у того найбільша пащека!
— Ось у чому справа! Хоча логічно… — пробурмотів спантеличений Флоквел.
— Найвеликоглав навіть слухати великоглава не став. Клацнув щелепами, і все! Треба ж думати, на кого наїжджаєш! А то вигадав: їздити задом наперед! До речі, ось і базар. Я так вважаю, що нам треба до старої Цсц. Вона все про всіх знає. От хист у водоживихи!
Базаром іменувалися ряди, викладені з каменів, за якими стояли водоживи. Тут торгували різним, не зовсім зрозумілим спецагентам, крамом. Якісь камінці, мушлі, ниточки, стрічки… Впадала в очі відсутність виробів з металу та скла. Мозя навіть здивувався:
— Чим же вони ріжуть? І взагалі, як обходяться без металу?
Флоквел резонно зауважив:
— А як ти вогонь розведеш під водою? А без вогню ні металу, ні скла не зробиш.
Але інструмент для різання у водоживів був. Його робили зі спеціальних каменів, відколюючи довгі тонкі смужечки з дуже гострими краями. Випробовуючи гостроту цих дивовижних лез, Флоквел навіть порізав собі пальця.
Тссст довго плавав по рядах, поки знайшов стару Цсц.
— Доброго дня, шановна Цсц!
— Здрастуй, Тссст! — відповіла стара, уважно розглядаючи Мозю та Флоквела.
— Шановна Цсц! Твоя слава всевидющої та всезнаючої варта…
— Чого треба? — припинила улесливу промову Тссст стара, не відводячи гострого погляду від спецагентів.
— Ці два шановних водоживи шукають дивовижного сухопера з двома ногами. Кажуть, що це незвичайний вид розумних сухоперих, їх на суші залишилось усього кілька штук, і буде велика втрата для науки, якщо його не знайдуть. Вони готові добре заплатити, шановна Цсц.
— Он як? Тоді хай покажуть гроші. — Очі її звузилися, наче вона прицілювалася.
«А бабця зовсім не дурна! — подумав Флоквел. — Чи не запідозрила вона чогось?» Але у кишеню поліз. Він уже давно побачив, як виглядають місцеві гроші. За них тут ходили красиві мушлі. Флоквел побачив одну, дуже красиву, намальовану на вітрині. Комунікатор умить синтезував десятки два таких самих мушель, рудуватих, довгастих, із дірочками на краях. При словах старої він витяг із кишені повну пригорщу важких мушель. Тссст, побачивши, що тримає на долоні Флоквел, скам'янів. У старої жадібно спалахнули очі, які вона відразу прикрила прозорими зморшкуватими повіками.
— Мені треба дещо у декого розпитати, — нарешті сказала вона, не відводячи погляду від долоні Флоквела, і додала, звертаючись до Тссст: — Відведи гостей до Зсссі, й там почекайте на мене.
— Добре, шановна Цсц.
Стара вильнула хвостом і миттю зникла за найближчим каменем.
— Ну, попливемо, чи що? Чого чекаємо? — свиснув Мозя.