— Давай, давай… Приводь татуся із мамою…
Ось такий класний дідусь був у Манями. Бабуся була не менш чудовою. У домі завжди панувала хірургічна чистота. Вона й онука привчила до охайності та точності. Крім того, кожен ранок бабуся приносила від робокори по три літри чудового свіжого молока.
Мабуть, у системі зоряної електрички стався збій, і на одній із зупинок Маняму викинуло з підпростору. І ось зараз він не обнімався з чудовими дідусем та бабусею, а опинився на невідомій планеті в товаристві, цілком можливо, небезпечного звіра. А може, це й не звір взагалі? Може, це тубілець? Спробуй дізнайся! Про всяк випадок Маняма витяг комунікатор та занотував у пам'ять образ звіра-тубільця. По-перше, для колекції, а по-друге, може, знадобиться замаскуватися, адже чужа планета — вона і є чужа.
З неба падали маленькі краплини води, збиралися на комірці й неприємною цівкою збігали на спину.
— Бррр…
Відходити від буя він боявся: а раптом прийдуть рятувальники, а його нема? До того ж, він нічого не знав про планету, на якій опинився. Для нього це був просто зоряний буй номер вісімсот двадцять два, та й годі.
Дощ приніс прохолоду, і Маняма почав мерзнути. Рудий абориген потягнувся та ліг на траву. «Добре йому, — подумав Маняма, — вдома, і шерсть гріє… А може, і я? А чому ні? Буду собі як той тубілець!»
Він зіскочив із каменя. Тубілець лежав собі як і лежав, не звертаючи на прибульця жодної уваги. Маняма витяг комунікатор, натиснув кілька кнопок і… зник. Зате біля каменя з’явився ще один рудий кіт. Справжньому коту категорично не сподобалося, що на його території з’явився конкурент. Він негайно схопився, вигнув спину й засичав. Маняма точнісінько скопіював його рухи, сказавши на додачу:
— Не бійся! Нічого поганого я тобі не зроблю, мені б зігрітися трохи…
Але кіт не розумів голушської мови і кинувся на прибульця. Зав'язалася коротка відчайдушна бійка. Манямі не поталанило. Кіт був вуличний і на бійках знався. За мить він прокусив бідолашному Манямі вухо та подряпав писок, і той ганебно втік з поля битви. Рудий котисько, який залишився переможцем, гоноровито здійняв хвіст, наче прапор, обійшов довкруж валуна, пирхнув і зник у кущах. На нічній галявині не залишилося нічого, що нагадувало би про дивні події, які відбулися тут кілька хвилин тому. Нічого, крім невеличкого чорного приладу, схожого чи то на мобільний телефон, чи то на пульт дистанційного керування. Прилад лежав у траві, таємничо виблискуючи мокрим корпусом.
Маняма, ускочивши в темряву мокрих кущів, одразу заблукав. Ледь він встиг заховатися за низькою чорною гілкою, як у кущі посунув рудий тубілець. І тоді Маняма стрімголов кинувся у рятівну пітьму, остаточно загубивши місце, де стояв зоряний буй. А рудий кіт навіть і не думав гнатися за ним, він просто біг у своїх котячих справах. Переконавшися, що супротивник не збирається його переслідувати, Маняма спробував повернутися до зоряного буя, але в нього нічого не вийшло. Він був ладний заплакати з відчаю. Мало що він міг проґавити рятувальників, він ще й загубив комунікатор, без якого не міг повернути собі звичайний вигляд, тобто знову стати голушським хлопчиком Манямою Корпурамою. У пошуках валуна минула вся ніч. Нарешті розвиднілося. Маняма здогадався, що на цій планеті, крім ночі, є ще й день, і дуже зрадів. Все ж таки вдень зоряний буй знайти буде значно легше.
Усю цю ніч Льоха спав погано. Йому не давала спокою історія з дивовижним каменем. Те, що це не звичайний камінь, не викликало сумнівів. Навкруги безліч каменів, і великих, і маленьких, але жоден із них не може не те що кота на восьмий поверх закинути, але навіть з місця зрушити. Отже, це не звичайний камінь, а може, і зовсім не камінь, а щось таке, чому надали подобу каменя.
«А може… — Льоха аж спітнів від хвилювання. — А може, це інопланетяни? Як там у Стругацьких? Зона… Пікнік на узбіччі… Залишили, як непотріб… А може, все навпаки? Якийсь міжгалактичний телепорт чи ще щось… От було б класно!»
Льоха навіть сів у ліжку й витріщився у нічну пітьму:
— Треба буде завтра зранку піти й усе уважно вивчити. Може, Петько чогось і не помітив? А може, там є якісь кнопки? Чи ще щось таке, що можна увімкнути чи вимкнути, налаштувати чи переналаштувати?