І обидва спеціальних агенти чи, як їх прозивали, специ, вирушили на супутник Голуша Фря. Голушкоїди полюбляли проводити відпустки на Фря. Невеличкий супутник кружляв довкола Голуша, роблячи один оберт на добу. На Фря голушкоїди побудували всілякі розважальні заклади. Багато ресторанів та барів, стадіонів та басейнів, готелів та мотелів, пансіонатів та котеджів очікували тут на гостей. «Усе для відпочивальників!» — такий лозунг мав уряд Фря. Індустрія відпочинку годувала весь супутник. Жодних виробничих підприємств там не будували — боялися забруднити атмосферу промисловими викидами. Натомість розташували кілька великих урядових закладів, чиновники яких залюбки працювали та мешкали у курортних умовах Фря. У тому числі на Фря розташували й Управління переміщень у підпросторі — просто кажучи, управління зоряною електричкою.
У холі управління друзів зустрів досить похмурого вигляду охоронець. Шлях у будівлю перегороджував контрольний промінь. Потрапляти під його дію було дуже небажано — било електричним струмом.
— Що? — коротко запитав охоронець.
— Специ, у диспетчерську, — так само коротко відповіли агенти, показавши свої посвідчення.
Охоронець вставив до контролера картку Мозі. Одразу з’явилася Мозина голограма. Уважно порівнявши її з оригіналом, охоронець зробив те саме з Флоквелом і схвально кивнув:
— Проходьте…
Диспетчерська зустріла друзів неголосним, але густим шумом. Працювала чи не сотня комп’ютерів і з десяток кондиціонерів. Чергова зміна зібралася за великим столом та обідала. Хтось щось розповідав, усі в захваті слухали й вибухнули реготом саме у ту мить, коли специ зайшли до приміщення. Мозя набурмосився, Флоквел поклав йому руку на плече:
— Спокійно, Мозю, інакше все зіпсуєш, — посміхнувся й вітально помахав рукою: — Привіт, голушкоїди! З чого регочемо?
Сміх наче відрубало. Ніби по команді всі повернулися до дверей. Один з них, мабуть, старший зміни, незадоволено запитав:
— Хто такі?
— Спеціальні агенти загальнопланетного пошукового бюро, — ляпнув Мозя і справді ледь не зіпсував усю справу. Кожна загальнопланетна служба мала драконівські повноваження, а тут у наявності жахливі порушення: обідали всі разом, за комп’ютерами ніхто не слідкував, а якщо копнути глибше, то, можливо, у старенькому столі вже стояла порожня пляшка (а може, й не одна) з-під пінного бадьоруха — лише за це можна було вилетіти з роботи, наче корок з тієї ж пляшки.
Веселий настрій миттєво випарувався, а диспетчерів наче протягом з-за стола видуло. Старший, знервований, аж трохи затинався, підійшов до спеців:
— Ваші посвідчення, будьте ласкаві.
Перевірив документи, не знайшов до чого прискіпатися, підвів спеців до столу, на якому за цей короткий час дивовижним чином було наведено лад.
— Слухаю вас, шановні…
— Скажіть, будь ласка, а чи не було якихось проблем у русі зоряної електрички променем А-зет від першого буя до тисяча чотириста двадцять восьмого?
— Та що вони можуть тут знати? — не витримавши, презирливо кинув Мозя. — Їм би лише жерти та іржати!
— Мозю! — знову поклав Флоквел товаришеві руку на плече. — Мій напарник хвилюється. Бачите… Під час руху цим променем зник Маняма Корпурама, дванадцяти років. Він виїхав до бабусі на Менпель ще зранку, але й досі не прибув до місця призначення. Батьки подали заявку на пошук.
— А-зет? Зараз перевіримо.
— А хіба до вас не одразу надходить сигнал тривоги, якщо щось не так?
— У нас понад триста променів, — гоноровито сказав начальник зміни, — спробуй дати лад усьому цьому господарству. У нас усе на бекапі записується, а перевіряється, коли потрібно. Як оце зараз.
Він витяг з кишені маленький комп’ютер і потицяв у кнопки товстими, з помаранчевим волоссям, пальцями:
— Ось… Це комп’ютер двадцять восьмий, директорія «Ю». Прошу за мною…
— Нехлюї… — знов пробурмотів Мозя, за що тут же отримав нового стусана від Флоквела.
— Саткесе, а ну глянь, чи не було чогось по променю А-зет від першого буя до тисяча чотириста двадцять восьмого?
— Секунду, майстре… Одненьку секундочку… Ой…
— Що ой?!! — вигукнув начальник зміни.
Розділ 3. Знайомство
Петько, дивлячися на валун, роздумував нечувано довго — цілих півхвилини.
— Льоха все читає та читає, а я подивлюся своїми очима. Оце буде круто! А з цього місця нікуди не зійду, камінь буде тут, під рукою. Раптом щось не так — одразу додому. Це ж по приколу: побувати у минулому! Тьотя Лошадь потім почне на історії розповідати, а я їй бац що-небудь! А вона: звідки?! А я їй: сам бачив!