Мої думки обірвав зумер відеофону. Професор Ігреков мовби пройшов курс телепатії.
— Андрію, — нетерпляче промовив він, — який у тебе голос?
— Г-г-голос? — тремтячими губами вимовив я, інстинктивно відступаючи од відеофону. — Н-н-нормальний…
— Зрозуміло, — сказав Ігреков, — хоч він у тебе зараз чомусь п тремтить. Але тенор чи баритон? Ти ж говорив, що співав у хорі.
“Починається, — подумав я. — І як це я не вберіг професора”.
А вголос сказав:
— Н-навіщо вам це?
— Для експериментів, — буденно відповів Ігреков, мов йшлося про щось зовсім звичайне. — Ти не проти мені трохи поспівати?
“Бідний професор, а ми ще збиралися здійснити мандрівку в сузір’я Центавра”.
— А чи не потрібно вам для експериментів ще й станцювати?
— Станцювати? — мовби обмірковуючи мою пропозицію, перепитав Ігреков. — А ти знаєш, Андрію, це, здається, ідея!..
Наступного ранку, розгорнувши газети, я прочитав оголошення Ігрекова.
“Інституту нерозв’язаних проблем” на термінову роботу потрібні оперні виконавці. Запрошуються професійні співаки, а також учасники художньої самодіяльності. Робота погодинна. Оплата відрядна. Перевага надається прихильникам старовинного оперного репертуару…”
Опівдні я був в інституті. З-за дверей 466 лабораторії чувся стрункий хор голосів. Линули звуки “Орфея і Еврідіки”.
В коридорі біля приміщення, де працював професор, зібралась черга оперних співаків і гурт інститутських прихильників музики. Хтось мугикав собі мелодію під ніс. Хтось відверто намагався підспівувати.
— Готуєте фестиваль мистецтв? — висловив я несміливий здогад.
— Ви що? — здивовано поглянув на мене юнак в окулярах. — Не бачите напис? “Тихо! Йде експеримент!..”
У мене засіпалось ліве око.
— Тоді… тоді нічого не розумію.
— Зразу видно, що ви не наш, не інститутський, — сказав юнак. — Не читали останню статтю професора Ігрекова. — І, діставши з кишені примірник наукового журналу, тицьнув пальцем в сторінку.
Я прочитав: “Звук у білому халаті”. “Мало хто знає, що досить складні хімічні реакції можуть спричинятися дією звуку. Нині нам вже зрозумілі “таємничі” особливості звукохімічних реакцій. І тому тепер звукохімія поруч з фотохімією, радіаційною хімією і плазмохімією виділилася у самостійну галузь знань.
Так під час озвучення на повітрі води в ній утворюється перекис водню і окисли азота. А під дією ультразвуку у водних розчинах протікають, наприклад, такі органічні реакції:
Чому ж звук впливає на течію хімічних реакцій?
Причиною цього є кавітація: утворення маленьких пухирців повітря, що виникають навколо молекул хімічної речовини. Звукове (або ультразвукове) поле утворює в середовищі зони високого і низького тиску, і цих змін іноді буває досить, щоб вплинути на хід тієї чи іншої хімічної реакції…”
…Несподівано двері лабораторії розчинилися, і в них з’явилося спітніле обличчя професора Ігрекова.
— Чия черга? — окинув він очима гурт співаків. Але, побачивши мене, вигукнув: — Стривайте, цього товариша я беру поза чергою.
— Та ви що, професоре, який у мене голос, до того ж я хриплю, у мене тільки-но скінчилася ангіна, — почав відмовлятися я.
— Заходь! — рішуче наказав Ігреков.
Я увійшов до лабораторії і побачив численні склянки, штативи, колби. У них щось кипіло, булькотіло, текло. Поблизу лабораторного столу стояв невеличкий хор співаків.
— Що це все означає?
— Розумієш, Андрію, — сказав професор, поклавши руку мені на плече, — в історії було чимало загадкових випадків, коли хімічні реакції відбувалися в одній кімнаті і не відбувалися в іншій, коли дивовижні речовини щастило одержати одному-єдиному досліднику і більше нікому в усьому світі. Хто знає, можливо, той, хто винайшов еліксир життя, сам того не відаючи, скористався чудовою можливістю звукохімії. Можливо, синтезу дивовижної речовини сприяв саме звук. Ну, наприклад, рипіння чобіт або неголосний спів. І тому стань, будь ласка, сюди, — закінчив професор. — Ти якось говорив, що в дитинстві мав рідкісний голос. Зараз спробуєш заспівати…
— Та ви що, професоре, — повторив я, — жартуєте? У мене ж тільки скінчилася ангіна. Чуєте, як хрипить. — Для наочності я навіть покашляв.
— Ставай і співай! — наказав Ігреков. — Яка твоя улюблена арія?
Я зашарівся:
— “Дон-Жуан…”
Ігреков хвацько засукав рукава халата, схопив термометр, що правив йому за диригентську паличку, і стрімко змахнув руками. Хор натхненно повів мелодію.
Я заспівав.
Тієї ж миті в колбах щось ще дужче закипіло й забулькотіло. Професор зблід, озирнувся і раптом радісно заволав:
— По-чав-ся! Тисяча чортів в печінку, почався!
— Що?! — не зрозумів я, урвавши арію.
— Синтез! Синтез почався! — повернув Ігреков до мене радісне обличчя. — Завдяки тобі почався синтез еліксиру життя.
— Але до чого тут я? У мене ж ангіна…
— Так це ж чудово! — не дав мені скінчити Ігреков. — Тепер я розумію, чому у нас так довго не починалась реакція. Той стародавній алхімік, певне, теж любив співати. Але у нього, як і у тебе, був хриплий голос.
Які види хімічних реакцій вам відомі? Що вивчає звукохімія?
Як звуки впливають на хід хімічних реакцій, які явища можуть спричинити?
“ЛЕТЮЧИЙ ГОЛЛАНДЕЦЬ” КОСМОСУ
Якщо інколи репортер сам готовий вирушити за сенсацією в будь-який куточок Галактики, то цього разу сенсація сама знайшла репортера. Вона в буквальному розумінні прилетіла на Землю із космосу. Проте, говорячи “прилетіла”, ми все ж таки відступаємо від істини, адже для того, щоб земляни стали свідками дивовижної загадки Всесвіту, їм довелося докласти чимало зусиль.
А почалося все з того, що одного разу на навколоземній орбіті було помічено невпізнаний літаючий об’єкт. Коли ви подумаєте, що це була яка-небудь літаюча тарілка і настроїтесь на іронічний лад, то можете далі оповідь не читати, адже будь-яка іронічність завадить сприйняттю повідомлення, яке ви зараз почуєте, а отже, не дасть змоги зрозуміти важливості описаної події. Літаючі тарілки свого часу досить скомпрометували себе (звичайно, не самі, а завдяки хитрощам і містифікаціям деяких осіб, котрим не давав спокою золотий німб слави), так-от, я підкреслюю, хоча це й був невпізнаний літаючий об’єкт, з традиційною літаючою тарілкою він не мав нічого спільного. Спочатку оператори Центру керування польотами, помітивши на своїх екранах темну цятку, подумали, що це якийсь зореліт. Проте на радіозапити корабель не відповідав. Дивною була і траєкторія його польоту. Корабель, здасться, і не думав швартуватися до Землі. Спостереження дали змогу говорити, що загадковий космічний мандрівник рухається по навколоземній орбіті з величезним періодом обертання.
Що це? Штучний супутник Землі з тієї початкової серії, яка була створена на перших кроках розвитку космонавтики? Забутий усіма, і невідомо як, мов “Летючий Голландець” — без керма і вітрил, приречений блукати на гравітаційних хвилях космосу? А може, транспортний зореліт? З тих, що були виряджені на допомогу розвідувальним експедиціям, і який, повертаючись, зазнав аварії? А може…
Таємничість появи космічного “Летючого Голландця” (так його нарекли в Центрі керування польотами) не могла тривати вічність, і назустріч йому було надіслано загін перехоплювачів. За кермом одного з космічних патрулів знаходився мій добрий знайомий капітан Савіров. І коли я згадую, яке випробування випало на його долю, не можу втриматися від того, щоб не увімкну ш диктофон. Він з граничною точністю відтворює розповідь капітана, а документальність у цьому випадку має неабияке значення. Вже надто неймовірною видалося те космічне побачення. Недарма ж голос капітана час від часу хрипне від хвилювання: