— Тепер записка Тао Лі, — методично вів далі Шатров, приховуючи переможну радість.
Він уже пережив це приголомшливе відкриття, і йому було легше зберігати спокій.
Замість плавної нашої мови в кабінеті залунали уривчасті англійські слова. Шатров повільно прочитав коротеньке повідомлення загиблого вченого:
— «…За сорок миль на південь од Ень-Да, в системі лівих притоків Меконгу, я натрапив на чималу улоговину, в якій пролягає тепер долина річки Чжу-Чже-Чу. Це міжгірна западина, вкрита шаром третинної лави.
Там, де ущелина річки прорізує наскрізь лавовий шар, видно, що завтовшки він тільки тридцять футів. Під ним лежать крихкі пісковики, а в них — безліч динозаврових кісток, серед яких я знайшов дивно пошкоджені зразки. Два з них надсилаю вам, я надто приголомшений своєю знахідкою, і мені потрібна впевненість у тому, що помилки немає. Не всі пошкодження одного типу. Є зразки, в яких частина кістки наче зрізана величезним ножем, але теж, безперечно, по живій кістці, до загибелі тварини, точніше — у мить загибелі. Я везу в Чунцін понад тридцять таких зразків, що зібрав у різних місцях долини, де знайдено велику кількість динозаврів, до того ж — повні їхні кістяки. Усі зразки мають етикетки з точними даними.
Я так поспішаю надіслати вам цю посилку, що не встиг написати детального листа. Його я надішлю із Сичуані, коли повернусь у ком-фортабельніші умови…»
Шатров замовк.
— Усе? — нетерпляче спитав Давидов.
— Усе. Коротко настільки, наскільки велике значення його знахідки.
— Стривайте, Олексо Петровичу, дайте отямитись… Це якийсь сон! Сядьмо спокійно і обміркуймо, а то у мене в голові запаморочилося — очманів.
— Дуже добре розумію вас, Ілле Андрійовичу. Треба визнати, що вченому для висновків з цього факту потрібна велика сміливість. Зміна всіх усталених уявлень… Я не такий сміливий у своїх працях, як ви, однак тут і ви розгубилися…
— Гаразд, міркуймо сміливо, адже ми самі і ніхто не подумає, що два палеонтологічні кити, так би мовити, з глузду з’їхали. Починаю! Отже, цих хижих динозаврів побито якоюсь потужною зброєю. її пробивна спроможність, певно, була більша, ніж у кращих сучасних рушниць. Таку зброю могла створити тільки розумна істота і, до того ж, високого культурного рівня. Правильно?
— Безперечно. Ergo[9]— людина! — уточнив Шатров.
— Отож. Але ці динозаври жили за крейдяного періоду[10]— скажімо, сімдесят мільйонів років тому. Всі факти нашої науки неспростовно, безперечно свідчать про те, що людина з’явилася на Землі як одна з останніх ланок великого ланцюга розвитку тваринного світу шістдесят дев’ять мільйонів років потому, та ще багато сотень тисяч років перебувала у тваринному стані, аж поки навчилася мислити й трудитися.
Раніше людина виникнути не могла, а надто людина, озброєна технікою. Це абсолютно виключено. Отже, висновок може бути тільки один: ті, що вбили динозаврів, не народилися на Землі. Вони прийшли з іншого світу…
— Так, з іншого, — твердо мовив Шатров. — І я…
— Хвилинку! Поки що все зрозуміло. Але далі йде неймовірне. Останні досягнення астрономії й астрофізики змінили колишні уявлення. Багато романів написано на тему про прихідців з інших світів. Правда, недавні твердження більшості вчених, що наша Сонячна система планет є виняткове явище, тепер відкинуто. Тепер у нас є підстава гадати, що багато зірок мають планетні системи. А що кількість зірок у Всесвіті незліченна, то й число планетних систем неймовірно велике. Отже, ми не можемо далі вважати, що життя є виключна прерогатива[11]Землі. Сміливо можна сказати, що в космосі є населені світи. Так само рішуче я тверджу, що життя скрізь проходить шлях еволюційного розвитку, тож цілком можлива поява розумних істот. Усе воно так. Проте ми також знаємо тепер, що відстань до найближчих зірок з планетними системами надзвичайно велика. Така велика, що треба летіти десятки років із швидкістю світлового променя, тобто трьохсот тисяч кілометрів за секунду. За фізичними законами подібна швидкість недосяжна для жодного апарата, а подорож з меншими швидкостями стане тисячолітньою мандрівкою…
Останнім часом відкрито темні, невидимі зірки, які можна виявити лише за їхнім радіовипромінюванням. Цих радіозірок навколо нашої Сонячної системи досить багато, але, по-перше, вони занадто далекі, щоб досягти їх ракетними снарядами; по-друге, навряд чи вони мають населені планети, бо випромінюють мало енергії і вона нездатна зігрівати планети.
10
Крейдяний період—