Выбрать главу

— Вас до телефону, Ілле Андрійовичу, — виклик з міжміської, — почувся голос за дверима.

— Зараз, зараз! — Давидов болісно наморщив лоба. — Ось те, що я хотів розповісти вам про атомну енергію… Урану небагато, його запаси можна витратити дуже швидко. Тому, дивлячись у майбутнє, ми повинні вишукувати великі запаси цієї дорогоцінної речовини. І ми… — Професор раптом замовк, погладжуючи скроні і звівши застиглий погляд поверх голів своїх співрозмовників. — Великі запаси урану… недогарки формування планети, — тихо забубонів Давидов. — Так…

Професор наче похлинувся й швидко вийшов із аспірантської кімнати.

— Що це сталося з Іллею Андрійовичем? — вигукнула Тамара, порушуючи загальне розгублене мовчання. — Я можу поклястися, що він мало не сказав чорного слова!

— Що ти вигадуєш, Тамаро! — обурено заперечила Женя. — Просто його перебили цим клятим телефоном. І все нам зіпсували… Так цікаво він говорив!

— Запевняю тебе, з ним щось сталося. З-за шафи тобі не було видно. Він змінився на лиці, наче привида побачив.

— Так, так, Томо, — підтримав Михайло, — я теж помітив. Може, йому спало на думку щось цікаве?

Михайло мав рацію. Давидов ішов коридором, і всі його думки зосередились навколо раптового здогаду.

Вчений пригадав, як два роки тому, вражений страхітливою хвилею, що зруйнувала острів, він удивлявся з борту пароплава в океанську глибочінь і в мозку його формувалася ще несмілива ідея про сили, які спричиняють рух земної кори. Відтоді він увесь час добирав факти і міркував, поступово переходячи від оцих явищ сучасності до незрівнянно грандіозніших у часі і просторі горотворних процесів минулого. І тепер чи ж не сама доля дає йому в руки доказ слушності його припущень?

Давидов узяв трубку. Відповіді не було, та він механічно і далі тримав її біля вуха, думаючи про своє. Двадцять років мучила Давидова загадка «полів смерті» динозаврів у Середній Азії. Уздовж підніжжя Тянь-Шаню простяглися казкові скупчення кісток величезних ящерів. Мільйони особнів, найрізноманітнішого віку, поховані тут. Та раніше ці кладовиська були куди більші, бо їх розмило за третинного періоду, коли гори все ще підіймалися. Що могло спричинити таку масову загибель саме в тому місці? Не вимерло ж усе раптом з якихось невідомих причин? Ні, масова згуба динозаврів збіглась у часі з початком великої альпійської епохи горотворення, коли звелися хребти Тянь-Шаню, Гімалаїв, Кавказу та Альп. Збіглась і в просторі, територіально. Тоді, сімдесят мільйонів років тому, наприкінці крейдяного періоду, ці хребти поволі спучувались у ряди паралельних складок — саме так, як це відбувається тепер на Тихому океані. Різниця була тільки в тому, що тяньшанські складки крейдяного періоду утворювались не в океані, а на суходолі, по краях моря, і цю місцевість населяли наземні тварини. Крім того, в крейдяну епоху утворення складок відбувалось у куди більших масштабах, ніж тепер. Одні й ті самі процеси утворення гір тоді і тепер породжені силами розпаду надважких елементів у глибинах земної кори. Якщо таке припущення правильне, то чому б не повірити, що енергія атомних реакцій в деяких місцевостях коли-не-коли проривалася назовні, хоча б у вигляді потужного випромінювання. Утворювався великий район, де гинуло все живе, а також і ті тварини, які йшли сюди з інших районів. Треба перевірити кістки динозаврів на радіоактивність!

Ніщо, звичайно, не могло застерегти безглуздих ящерів від неминучої загибелі. Дрібніші рештки не збереглися в процесах розмивання, а міцні, величезні кістки динозаврів і тепер дивують нас надзвичайною кількістю. Такий збіг не випадковий!..

«А що, коли не випадковий і інший збіг? Чому ми знайшли сліди зоряних прихідців теж у зоні горотворення тих часів? Потужне випромінювання, згубне для динозаврів, яке, звичайно, може відчути прилад, почалося на тисячоліття раніше. Тож, якщо «вони» блукали там, де згодом сталася масова загибель динозаврів, це може означати, що «вони» шукали джерела атомної енергії… А коли це так, то ось два дуже важливих висновки: перший — нам треба шукати сліди зоряних прихідців, цих небесних гостей Землі, уздовж Тянь-Шаню і Гімалаїв — зон наймолодшого горотворення на Землі, саме там, де ми їх і шукаємо. Другий — якщо горотворні процеси та вулканізм виникають тому, що в земній корі час од часу створюються концентрації надважких елементів, які вступають у ланцюгову реакцію, то, певно, можна знайти залишки тих концентрацій на доступних нам глибинах земної кори у відповідних географічних районах… От якби пощастило знайти ще раз сліди небесних гостей у зонах горотворення, то я був би вже певний, що…»