Через завулок вони вийшли на вулицю Леніна і на розі зустріли Валенса. Він ішов з високим військовим. Два ромби червоніли на ясно-блакитних петлицях. Вони пройшли, жваво розмовляючи, і, здавалося, Валенс нічого не помітив. Проте Юрій твердо знав: Валенс бачив усе. Непомітно дійшли вони до будинку, де жив Юрій, і він запросив Ганну зайти. Він сказав це і сам здивувався із своєї сміливості. Ганна, усміхнувшись, погодилася. Ліфт виніс їх на шостий поверх швидко і безшумно. Вони зайшли до Юрія, і кімната здалася йому надзвичайно приємною і затишною. «Бо тут Ганна», подумав він.
А Ганна спочатку взялася розглядати Юрійову кімнату. Юрій сидів на тахті і дивився. У його кімнаті ходив вітер. Ганна нагадувала маленьку дівчинку, яка раптом потрапила у країну, сповнену незвичайних і незнайомих речей.
— Розкажіть мені якусь хорошу, зворушливу історію, щоб можна було плакати і щоб був хороший кінець, — попросила Ганна.
— Ви помилилися, я інженер, а не поет, — став проситися Юрій.
— Це нічого не значить, — відрізала дівчина, — ви мені зараз же мусите щось розказати. У мене саме настрій слухати.
Кілька хвилин Юрій мовчав. Потім згадав історію, яку розказав йому один пілот.
— В одному місті, — розпочав Юрій, — жила хороша весела дівчина…
Ганна ворухнулася, вмощуючись у кріслі зручніше.
— Вона вчилася в університеті, і в неї було багато друзів. Але, крім багатьох друзів, у дівчини був також коханий. І одного літа він поїхав до Арктики, на зимівлю. Він жив десь аж на півночі Нової Землі чи, може, десь навіть далі. У нього на зимівці була потужна радіостанція. І щотижня, вночі, у великому місті ходила дівчина на радіостанцію говорити зі своїм коханим. І вони говорили п'ять-шість хвилин і знову розлучалися на цілий тиждень. І раптом дівчина захворіла на важку хворобу, в якій люди згоряють за короткі дні. І в лікарні, у високій світлій палаті, дівчина вмерла. Проводжати її в останню путь прийшли всі друзі. Вони високо підняли труну дівчини і пронесли її на руках через усе місто на далеке кладовище. Там, між високими, вкритими ясними кристалами снігу соснами, зіяла глибока яма. Друзі ховали дівчину. Це було надвечір, і хмари на небі нагадували рани — вони стікали сонячною кров'ю. Друзі поховали дівчину і пішли. Сосни залишилися вартувати її спокій. А друзі повернулися в незвичну тишу кімнати дівчини і тільки тоді згадали — десь далеко, на зимівці, чекає її коханий. Вони згадали про довгу полярну піч. Вони подумали про почуття людини, яка шість день чекає п'ятихвилинної розмови по радіо. І вони вирішили не говорити про її смерть. І з того часу кожного вечора під вихідний день одна дівчина ходила на радіостанцію говорити з коханим подруги.
Юрій замовк. Не змінюючи пози, Ганна сказала:
— Ну, далі.
— А далі я не знаю, — ласкаво усміхнувся Юрій.
— Ну, це не годиться. Таке хороше оповідання і такий нікудишній кінець, — незадоволено протягла Ганна. — Зараз же видумайте кінець до цієї казки.
— Слово честі, Ганно, не знаю, — сміявся Юрій. — Зараз у нас травень, отже, з зимівель ще не виїхали. Мабуть, вони ще й досі розмовляють, а може, якось інакше все розв'язалося.
Ганна встала з крісла і двічі пройшлася по кімнаті.
— Знаєте, — сказав Юрій. — у нас люди вже навчилися високо цінувати і берегти почуття своїх друзів. Я б дуже хотів мати друзів, які так само берегли б мою любов.
Ганна підійшла до дверей на балкон і розчинила їх. Юрій глянув і замовк, вражений. Ганна стояла на порозі дверей. Просто у вікна било проміння місяця. І в цьому сяйві ніби зникла легенька шовкова сукня. На порозі стояла статуя дівчини, оповита легеньким туманним серпанком шовку.
Юрій відчув, як у грудях його затремтіла якась дивна струна.
Раптом Ганна повернула до нього обличчя. Юрій встав, зробив кілька широких кроків, узяв у долоні її голову і, немов спраглий до чаші, припав до рожевих напіврозкритих уст.
Валенс прийшов б пів на дев'яту. Він постукав у двері, і Крайнєв відразу ж схопився на ноги.
Валенс постукав ще раз, і Юрій прочинив двері. Директор зайшов у кімнату, сів у крісло. Вій мовчки переглядав якусь книжку, поки Юрій вмивався і прибирав у кімнаті. Нарешті в кімнаті було сяк-так прибрано, і Юрій, одсунувши стільця, сів навпроти Валенса. Той витяг з портфеля цілий жмут паперів, розіклав їх на столі і почав говорити про завдання, які треба було виконати у Москві і Парижі.
Юрій роздвоївся, Він став вкрай неуважним, і Валенс це помітив. Думки Крайнєва весь час відверталися від роботи і неслися туди, до Ганни.