Вони знову схилилися над привезеними кресленнями, і за кілька годин роботи Крайнєв сказав:
— Нічого нового тут немає. Якщо навіть припустити, що вони дещо посунулися вперед, то й тоді ми набагато випередили їх.
Після цих слів він покинув креслення і більше вже ніколи про них не згадував.
Того ж вечора до кабінету Крайнєва зайшла трохи збентежена Ганна. Юрій умів дуже точно визначати найменші зміни настрою дружини, але тут став перед загадкою: що за настрій у Ганни — відразу збагнути було неможливо.
— Що з тобою? — навіть спитав Крайнєв.
Ганна, не кажучи ні слова, поставила перед ним на стіл невеличку колбочку, на дні якої переливалося кілька краплин густої, світлої, схожої на олію рідини.
— Що це таке?
— Знаєш, — сказала Ганна, — воно якось трохи незручно хвалитись, але тепер доведеться ставити широкий експеримент. Мені здається, що я вже чогось домоглася в своїй роботі… Ти колись говорив про таку вибухівку, яка була б слухняна, мов учений собака, а сильна, ніби розлючений слон. Це, звісно, образне перебільшення, але щось подібне мені пощастило знайти. Більше того, я певна, що тепер уже можна думати про двигуни для міжпланетних польотів…
Вона взяла в руки колбочку, подивилася на неї проти світла. Масна прозора рідина повільно пливла по склу.
— Вона може вибухнути? — спитав Юрій.
— Тільки за моїм наказом, — усміхнулася Ганна. — Треба починати роботу! Ти навіть не можеш собі уявити, яка це сила…
Юрій нічого не сказав, але серце його залила така висока хвиля радості і кохання до дружини, що він просто обійняв її і міцно поцілував у прохолодні губи.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
У небі над аеродромом пливло морозне, затінене холодним туманом сонце. Зима на Заураллі була в повному розпалі, але тепер на неї вже ніхто не зважав — усі знали, що незабаром після випробувань першого ре активного літака і в усякому разі не пізніше весни інститут стратосфери повертається до Києва.
Валя ходила навколо нової машини, розглядала її так, ніби вперше бачила. Невеличкий, з трохи опущеними донизу і скошеними назад крилами, реактивний винищувач був і справді дуже гарний. У ньому втілився досвід Юрія Крайнєва і всього колективу інституту. Це мала бути досконала бойова машина, надійна і безвідказна, як гвинтівка.
Крайнєв теж стояв недалеко від літака, спостерігаючи, як його товариші востаннє перевіряють усе в машині, як Валя, одягнена у спеціальний комбінезон, сідає в кабіну і закривається в ній, як вивозять літак на старт…
Хвиля спогадів несподівано налетіла на нього, і були ці спогади приємні й теплі.
… Ось він виходить з дверей свого будинку на вулиці Леніна, а в машині сидить новий шофер. Це ж він колись пообіцяв, що Валя літатиме…
… Важка машина з гвинтом і ракетами злітає з аеродрому. ЮК-9 здається зараз таким незграбним… Але так воно і мусить бути: не побудували б вони того незграбного літака, і цей не з'явився б на аеродромі…
…Ганна Ланко з квітами з руках стоїть, на пероні київського вокзалу. Це він, Юрій, їде на конгрес у Париж… Худорляве обличчя Людвіга фон-Дорна глянуло на нього ніби з туману…
… Широкий бетонований аеродром… З нього він мусить злетіти на літаку без гвинта. На самих тільки ракетах… Це незвично і страшно… А от зараз перед ним стоїть машина, і ніхто навіть не подумає, що їй може бути потрібний гвинт…
… Крейсер «Красный Кавказ» пливе, розрізаючи хвилю, в штормовому морі, і до академіка Барсова приходить Марина Токова… Давня і незабутня зустріч…
До Крайнєва підійшов Валенс, і хвильна течія спогадів урвалася. Юрій здивовано глянув на директора, потім усміхнувся.
— Ну що ж, усе готове. Зараз почнемо, — сказав Валенс.
— В добрий час! — відгукнувся Крайнєв.
Валя вже давно добре вивчила цей літак. Вона цілі години просиджувала в кабіні, приміряючись і звикаючи до найменшої дрібниці. Вона вже на землі навчилася відчувати кожну частину літака, кожну його деталь. Але зараз їй треба було злетіти в повітря, де всі уявлення змістяться, де все виглядатиме зовсім інакше, ніж на землі, і божевільна швидкість примусить жити швидше, приймати рішення за якісь соті частки секунди. Адже за кожну секунду літак пролітає майже півкілометра, і роздумувати тут ніколи — кожен рух має бути абсолютно точним, а головне — доцільним.
От уже дали дозвіл на зліт. Валя додала обертів турбіні. Тепер десь отут, зовсім поруч, ротор турбіни крутився з незнаною досі швидкістю — десятки тисяч обертів на хвилину. Так, усе добре, нехай трохи попрацює… Ну, тепер можна злітати.