До того ж ще один удар завдав Дорнові непоправного горя — тяжко захворіла Мей, її довелося відправити в психіатричну лікарню, і лікарі не бачили надії на одужання. «Спадковість» — хитали вони головами, відповідаючи на всі запитання Дорна.
Отже, і Мей, остання надія і остання радість Дорна, пішла з його життя. Тепер він залишився самотній на цілому світі.
Його все-таки залишили на посаді начальника лабораторії реактивних літаків, але тепер там уже було багато працівників й майже зникла секретність. Так було до тієї хвилини, поки не почалася війна. Тоді лабораторія знову стала цілком таємною. В ній зразу ж почали виготовляти літаки-снаряди.
Людвіг фон-Дорн виявив себе на цій роботі дуже добре, і невдовзі йому навіть перестали нагадувати втечу Крайнєва.
Коли Гітлер кинув свої банди на Радянський Союз, у перші місяці його успіхів Дорн опинився в Києві. Йому було наказано організувати досліди з тими співробітниками інституту стратосфери, які могли залишитися в Києві.
Розвороту ця робота не дістала, бо вже розпочався наступ Червоної Армії і Дорнові довелося спішно тікати.
Таким чином, він опинився знову на старому місці, в своїй бетонованій лабораторії. Тепер тут працювалося не так спокійно, бо аеродром часто використовували для всяких інших потреб, а не тільки для дослідних робіт.
Розпочався наступ на Англію за допомогою літаків-снарядів.
Людвіг фон-Дорн одержав залізного хреста.
І незабаром після цієї радісної події, після якої, здавалося б, кар'єра фон-Дорна мала піти вгору, прийшов наказ евакуювати лабораторію на захід.
Прочитавши цей наказ, Людвіг фон-Дорн зрозумів, що з війною скоро буде покінчено. Треба було рятуватися.
Він дуже сумлінно виконав наказ про евакуацію лабораторії. Сумлінність ця полягала в першу чергу в тому, що Дорн вивіз і заховав усі цінні речі. Він розумів, що все йде до кінця, і піклувався тільки про власне майбутнє. Співробітників своїх він розпустив, щоб розкрадання лабораторії не було таким помітним. Добре знаючи, що начальство вже не довго буде начальством, він з чистим серцем доповів про евакуацію лабораторії.
І саме в цей час, як промінь сонця у похмурому житті Людвіга Дорна, на горизонті з'явився шведський інженер Генрі Кервуд. Він приїхав, навіть не подумавши про те, щоб змінити своє англійське прізвище на якесь інше, більш схоже на шведське. Він просто виписав собі нового паспорта, де було змінено тільки національність і підданство, і, не боячись нікого, рушив до Німеччини.
Кервуд мав усі підстави не боятися. У гітлерівській столиці вже починалося безладдя і нікому не було ніякої справи до якогось американця чи англійця, який так одверто, нікого не боячись, розшукує Людвіга Дорна «в особистих справах» і називає себе для годиться шведом.
Людвіга Дорна Кервуд знайшов досить швидко, і барон хтозна-як зрадів можливості продати всі креслення. Про ціну вони домовилися відразу ж. Ніколи в житті навіть мріяти не міг Дорн про подібні заробітки.
Зібрати інженерів з числа колишніх співробітників Дорна було важче, але і тут повезло — всі адреси знайшлися у записник книжках, залишалося тільки послати листи.
У свою колишню лабораторію, де зберігалися всі матеріали, Дорнові дуже не хотілося їхати. Він волів, щоб Кервуд сам туди подався і взяв би все, що йому потрібно, але американець навіть слухати про це не захотів.
— Ми поїдемо разом, — безапеляційно заявив він, і баронові не залишилося нічого іншого, як послухатися.
Вони вирішили вилетіти негайно. Але, намагаючись останнім часом не потрапляти на очі заклопотаному начальству, Дорн втратив правильну орієнтацію щодо обставин і часу. Крім того, гітлерівське командування боялося оголосити в газетах, наскільки пройшли в глиб країни радянські війська. І тому, думаючи, що летить у цілком безпечне місце, Дорн прилетів на свій аеродром тоді, коли танковий полк Короля вже стояв біля стін.
Пілот приземлив літака, як завжди., впевнено, недалеко від будинку лабораторії. Дорн вийшов, першим, допоміг зійти Кервудові, кілька техніків і інженерів, які мали допомогти Кервудові, також вийшли на асфальт аеродрому. Не гаючи часу, вони взялися до роботи. Дорн віддав накази і зайшов у будинок. Спробував повернути вимикача. Електричне сяйво розлилося по коридору. Дорн зітхнув, проходячи повз кімнату, де жила колись Мей, і зайшов у хімічну лабораторію.
Кілька хвилин відмикав великим ключем важкий сейф, нарешті відкрив і дістав звідтіля невелику прозорого скла посудину з темним сизуватим порошком. Хвилину дивився на неї, потім поволі пройшов до свого кабінету.