Великий дерев'яний, майстерно різьблений орел так, як і раніше, простирав на стелі свої широченні крила.
Дорн глянув за вікно. Сонце вже сіло. Сутінки помалу густішали над аеродромом. Злобно скривився Дорн, поставив свою пляшку на вікно і, не озираючись, вийшов з кабінету.
Голос Кервуда почувся в коридорі. Інженер був цілком задоволений. Звичайно, ніяких особливих новин ту г немає, але завдання, покладене на нього, виконане цілком.
Пілот доповідав про закінчення вантаження. Дорн побачив постать Кервуда на аеродромі і швидко подався до літака. Він вийшов на асфальт аеродрому, і раптом йому почулося якесь гудіння. Став на мить, прислухаючись, і застиг на місці.
На його очах, піднята страшною силою в повітря, вигнулася і розпалася на дрібні уламки товстенна стіна. Більше сотні метрів її раптом заховалися в диму і пилюзі. І не встиг цей дим хоч трохи розійтися, не встигла ще хвиля вибуху пройти над головою Дорна, як п'ятеро танків вдерлися на аеродром і помчали по асфальту до літаків, розкиданих то там, то там на аеродромі. Край ній танк з повного ходу вдарив по хвостовому оперенню літака Дорна, і німець зрозумів, що ніколи вже йому не злетіти з цього розкішного аеродрому.
А слідом за першим ішли інші танки, і порахувати їх зразу було неможливо.
Людвіг фон-Дорн ще раз повернувся до свого кабінету, але на цей раз уже під конвоєм танкістів. Від несподіванки він навіть повірити не міг, що потрапив у полон до радянських військ.
Він чув, як чийсь владний голос наказав провести його в кабінет, і був смертельно зляканий, побачивши за своїм столом, у своєму кріслі Юрія Крайнєва. Кілька офіцерів теж були тут. Дві жінки сиділи поруч Крайнєва, і чого їм тут треба — Дорн зрозуміти не міг.
Танкісти, які привели Дорна в кабінет, відкозиряли і вийшли. Крайнєв кілька хвилин дивився на свого старого знайомого, і спокійна посмішка ледве помітно торкалася його уст.
— Рекомендую вам, товариші, — нарешті проговорив він, — мій дуже старий знайомий Людвіг фон-Дорн. Колись він мене довгенько протримав у цій тюрмі. Як же ви опинилися тут зараз?
Дорн уже оволодів собою. Незважаючи на те, що коліна у нього трусилися від жаху, він зумів пояснити свою помилку.
— Так, — знову посміхнувся Крайнєв, — ну, а що ж вироблялося в вашій лабораторії? Мабуть, ваші ФАУ-2. Чи ви вже щось цікавіше встигли винайти? Як старому знайомому, покажіть мені вашу лабораторію, Дорн. Я її ще не зовсім забув, можу вас запевнити.
Від останніх слів мороз пройшов по шкірі Дорна.
В цю мить танкісти привели до кабінету Генрі Кервуда. Крайнєву від здивування аж очі на лоба полізли, коли він побачив американця.
— Та тут знайомих більше, ніж ми думали! — вигукнув він. — Як це ви сюди потрапили, містер Кервуд?
— Мене взяли в полон, — нітрохи не вагаючись, збрехав американець. — Я сподіваюся з вашою допомогою дуже швидко дістатися додому. Я прошу вас негайно відправити мене до Москви. До нашого посольства.
— До Москви ми вас, звичайно, відправимо, — засміявся Крайнєв, дуже добре розуміючи, яким чином саме в таку мить опинився тут Кервуд, — але на цей раз, мабуть, не до посольства.
— Що ви цим хочете сказати? — обурився інженер.
— Нічого, — відповів Крайнєв, — просто тут запахло для вас смаженим, і ви негайно прилетіли сюди. Може, пап Людвіг фон-Дорн допоможе нам в тому розібратися?
Дорн дуже добре розумів, що всі його плани луснули і розраховувати на американські гроші більш ніж смішно. Тому він з готовністю відповів:
— Допоможу, звичайно, допоможу.
— От бачите, — вів далі Крайнєв, — так і довідаємося потроху, помалесеньку, хто і для чого вас посилає, Генрі Кервуд. До речі, у вас є документи?
— У мене їх забрали, — похмуро відповів Кервуд.
— Ось вони, товаришу Крайнєв, — заступник Короля вже простягав паспорт Кервуда.
— От бачите, ви тепер швед, — ще веселіше засміявся Крайнєв. — От все і прояснилося. У яке ж посольство будемо вас посилати?
Кервуд не відповів. Майбутнє не віщувало йому нічого, крім великих неприємностей. Погано йому буде, коли виявиться, для чого послав його у Німеччину Старк. А воно може виявитися, ой, може.
— Я гадаю, нам все тут слід оглянути, — запропонував Крайнєв.
— Я з охотою покажу вам лабораторію, — намагаючись цілком оволодіти собою, сказав Дорн.
І вони пішли по довгих коридорах лабораторії. Крайнєва цікавило, як далеко пішли німці в техніці реактивного літакобудування. Він просто запитав про це Дорна.