Очі Стенсльовського широко розкрилися.
— Бачите, — миролюбно сказав він, — я працюю в одному напрямку з вами'. Тому мене і перевели сюди. А звідси вже не переведуть нікуди, бо тепер я знаю місце вашого перебування. Але мені жалкувати не доводиться.
Розмова їхня перейшла на спеціальні теми. Стенсльовський розказував про нове крило, яке він нещодавно винайшов і тут має випробувати.
Юрі її захопився цією розмовою. Вій розпитував про дані крила, про весь майбутній літак.
Волох мовчки слухав розмову, інколи покусуючи сірника. Він гидував оцим зрадником. Вриваючись грубим дисонансом в розмову інженерів, він запитав:
— Одного не розумію, пане, — він особливо підкреслив останнє слово, — як ви наважилися зрадити?
— Зрадити? — озирнувся Стенсльовський. — Кого?
— Кого? — перекривив його Волох. — Невже ви нікого не зрадили?
— Інженер не має батьківщини, — було відповіддю. — Дома мені платили гірше, ніж платять тут. Так ми зробили скорочені радіуси, — продовжуючи перервану розмову, ніби нічого і не трапилося, звернувся він до Крайнєва.
Тільки під час цієї розмови Юрій по-справжньому відчув, як скучив він за роботою. Він навіть дав пораду щодо порядку завтрашньої роботи Стенсльовського, і тоді гість насмілився попросити Крайнєва допомогти в цій складній роботі. Він цілком визнавав авторитет Крайнєва, він слухався б його, як учень, і вчився б, працюючи разом.
В одну секунду Крайнєв отямився, і розмова обірвалася зовсім несподівано. Він глянув на Стенсльовського і спитав:
— Ви що, хочете агітувати мене за урочистий початок роботи?
— Що ви, — заметушився той. — Я дуже прошу пробачення, коли вас чимсь образив. Це справді було надто сміливо з мого боку.
І вся приємна розмова раптом здалася зайвою.
А Стенсльовський спокійно розповідав Яринці, як він тричі намагався втекти з отаких самих лабораторій і як з того нічого не виходило. Одного разу він уже зовсім був утік, але його важко поранили і знову повернули назад.
— Чого ж ви тікали? Вам же добре платять, — глузливо спитав Волох.
Стенсльовський повернувся до нього величним рухом невизнаного короля.
— Владислав Стенсльовський міг бути на весь світ відомим інженером, — сказав він, — зараз я не маю свого імені. Мої роботи друкуються під чужими іменами. Тепер ви можете зрозуміти, чому я тікав?
Волох не відповів нічого.
Стенсльовський глянув на годинника і сказав, пробачаючись:
— Даруйте. В мене до обіду мусить бути побачення з шефом. Треба домовитися про порядок завтрашньої роботи.
Він повернувся і не поспішаючи вийшов з вітальні. Волох коротко сплюнув йому вслід:
— Падлюка!
Юрій промовчав.
— А що він — справді інженер? — запитав Волох. Після розмови Юрій вже був цілком переконаний, що Стенсльовський дійсно інженер. Волох хвилину подумав і заспокоївся.
— Тоді все ясно, — сказав він, — цей тип просто продався за гроші і чесно працює. А втекти звідси — він каже — трудно. Ох, і нудьги ж нагнав.
Волох підійшов до акваріума і став кидати маленькі шматочки їжі в воду. Біля кожної крихітки утворювався цілий вир різноколірних риб'ячих тіл.
Останні слова Волоха особливо сильно відбилися в думках Крайнєва.
Нудьга. Справді, Стенсльовський приніс повну безнадійність. Тепер вона жодної хвилини не давала опокою.
А що коли все це тільки ланки одного величезного ланцюга — музика, потім цей інженер як принада до роботи. Хто знає, що мусить бути далі.
З якогось уцілілого гучномовця донісся голос Дорна. Він запрошував обідати. Без розмов вони перейшли у вітальню.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Аеродром заливала прозора тепла сутінь. Був кінець літа, коли сонце останнім промінням намагається зігріти вже холодіюче тіло землі. За день асфальт нагрівався, і ввечері в асфальтово-бетонній коробці аеродрому було тепло. Десь далеко за невидимим горизонтом сідало сонце, його довгі косі промені ще видно було на високих хмаринах.
Юрій ішов попід стіною. Вже не вперше робив він цю прогулянку. Він знав тут усе до найменшої дрібниці.
Сьогодні за обідом вперше подавали вино. Воно зробило думки особливо виразними, майже болючими, І водночас ніби спиралися найгостріші грані і думалося спокій піше.
Крайнєв відійшов од стіни і пішов через аеродром. Він ішов просто на вогні будинку. Тоскне курликання притягне його увагу. Він прислухався. Десь, зовсім невисоко, летіли на південь перші журавлі. Крайнєв довго шукав їх на фоні потемнілого неба. Журавлі пролітали зовсім низько. Навіть чути було тихий свист повітря, розрізуваного крилами.