Юрій встав і позіхнув широко і смачно.
— Я піду спати, — сказав він, — лягай і ти, друже. Побачимо, що завтра видумає наш пан Дорн.
Він потис руку Волоху і вийшов у коридор. У своїй кімнаті він засвітив маленьку лампу і сів у крісло перед столом.
Ніхто не міг сказати, скільки часу інженеру Юрію Крайнєву доведеться сидіти в цій тюрмі. Від почуття власного безсилля, від цієї невідомості можна було збожеволіти. Вже кілька місяців він тут, і за весь цей час не було здано жодної позиції.
Тепер він відчував себе сильним і досвідченим. В серці його не було гнилих місць, на які так розраховував Дорн.
Юрій сидів і мріяв про ту хвилину, коли нарешті вирветься з цієї тюрми. Колись він говорив слова «Радянський Союз», не відрізняючи їх від великої маси звичайних слів. Тепер ці слова набули для нього незвичайного змісту. Вони стали його прапором, вони підтримували його в цій боротьбі, де було так мало шансів на перемогу.
Очевидно, його перемогою буде смерть, горда смерть, коли людина вмирає, знаючи, що звання громадянина Радянського Союзу вона пронесла крізь усе життя незаплямованим.
Що ж, він зуміє вмерти. Але до самої смерті він буде боротися, бо життя надто прекрасна річ, щоб віддавати його без боротьби.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Секретарка помалу прочинила двері кабінету Валенса. Директор сидів за столом, уважно читаючи. На звук дверей він незадоволено озирнувся.
Секретарка підійшла і поклала перед ним маленький прямокутник товстого паперу. Вона просить пробачення, але товариші просили негайно передати товаришу Валенсу це запрошення.
Двері за нею зачинилися безшумно.
Валенс узяв у руки запрошення.
Молодь інституту влаштовувала вечірку. Товариша Валенса запрошували прибути о сьомій годині в приміщення клубу.
Директор встав з крісла і пройшовся по кабінету. В цигарці вже давно догорів тютюн. Папір тлів і смердів. Валенс ходив, не помічаючи цього. Помітив аж тоді, коли їдкий дим потрапив в очі. Прикурив від недокурка нову цигарку і сіп у крісло.
Кілька днів чому йому сказали, що Юрій Крайнєв живий. Можливість втечі не була виключена, але коли не може статися — невідомо. До того часу там, за кордоном, не повинні мати ніякої підозри.
Звичайний дипломатичний шлях тут був цілком непридатний, бо Крайнєва зразу ж стратили б або заховали в таку діру, де знайти його і справді було б неможливо.
Кожну хвилину можна було чекати — от відчиняться двері, і в кабінет зайде високий, широкоплечий Крайнєв. Звістка несказанно обрадувала Валенса. Весь той день він не міг нормально працювати. Обійшов весь інститут і перевірив наказ про продовження робіт Юрія Крайнєва.
Щоб позбутися своїх сумних думок, Валенс взявся до роботи. Німецькі інститути повідомляли про свої майбутні досягнення в галузі реактивних двигунів. В Німеччині був Крайнєв, і Валенс зрозумів — Юрія катують і примушують працювати.
— А може, Крайнєв зрадив?
Ця думка прорізалася, як блискавка. Вона зникла одразу. Навіть в думках не міг припустити Валенс щось подібне.
Ввечері він, привітний, спокійний і навіть веселий, з'явився в клубі, де було організовано комсомольський вечір.
Молодь інституту стратосфери веселилася, як ніколи. Говорилися промови, і іскристе вино виривало корки з пляшок.
З'явився оператор кінохроніки і довго знімав це веселе комсомольське свято.
Ганна сиділа поруч інженера Матяша, мовчазна і сумовита. В думках напувала дивна байдужість до всього на світі і незрозуміле напруження.
Інколи вона дивилась на обличчя Валенса, і тоді їй ставало зовсім не по собі.
Вечірка затяглася допізна.
Валенс вийшов з приміщення клубу, не чекаючи кінця. Тільки Ганна помітила його зникнення.
А потім трапилося те, про що довго розмовляли в інституті стратосфери. Молодий інженер Сергій Король встав зі свого стільця, високо підніс свого келиха іі вигукнув:
— А тепер я хочу випити за здоров'я інженера Юрія Крайнєва. Він вмер, але я п'ю за його здоров'я і бажаю, щоб у нашому інституті швидше з'явилися такі інженери, як Крайнєв.
Ганна відчула, як поволі похитнулася, провалюючись кудись униз, підлога під її стільцем. Вона раптом розсміялася високо, заливчасто, істерично. Все тіло її здригалося, ніби в конвульсіях.
До неї підбігли, хотіли допомогти, переляканий Матяш вже ніс воду, але істерика не проходила.
Так весело розпочатий вечір обірвався. Непритомну Ганну одвезли додому. Лікарі, які з'явилися біля її ліжка ранком, констатували важке нервове зворушення. Ганна нікого не пізнавала. Боялися за її життя. На запитання, коли ж можна чекати одужання, лікарі тільки знизували плечима. Це могло минути за два тижні і могло тягтися ціле життя…