Він встав з ліжка і зробив кілька кроків по кімнаті. Стояв у цілковитій темряві і тиші, але здавалося, ніби по всьому будинку лізе тихе таємниче шарудіння, хтось крадеться по довгих коридорах, хтось підходить до кімнати, хтось іде до нього, щоб вирвати з самого серця страшні до розпачу слова.
Юрій рвучко повернувся туди, де мали бути двері. Задушлива темрява і мертва тиша навалювалися на нього, не давали вільно дихати, затискали думки, наганяли розпач.
Крайнєв махнув кулаком, ніби відбиваючи напад невидимого ворота. Щось із дзвоном упало на підлогу, розлітаючись на тисячу дзвінких скалок. У тиші ночі це було схоже на вибух бомби. Юрій здригнувся і застиг, чекаючи інших вибухів.
Непорушна тиша панувала над будинком.
Тоді Юрій увімкнув світло. Уламки скла від розбитої склянки лежали на паркеті, поблискуючи гострими вогниками. Разом з темрявою зник розпач. Помалу минав нервовий напад. Юрій відчув холод і накинув на плечі ковдру.
Він сів у крісло і став напружено дивитися на маленьку секундну стрілку годинника. Вона ніби намотувала на себе тривожні думки. Юрій заспокоївся. Мабуть, ніколи ще не міркував він так розважливо, гостро і холоднокровно.
Він перевірив усю свою поведінку і не міг нічого закинути собі, крім маленької дрібниці. Весь час наступав Дорн, а Крайнєв ніби оборонявся. Чи не час самому Крайнєву взятися до наступу?
Ця думка сподобалася йому, але як реалізувати її, Юрій собі уявиш не міг.
Він знав тільки одне — коли Дорн тримає його тут, у цьому полоні, і так уперто намагається примусити працювати, значить знання самого Крайнєва, його кругозір, його можливості значно більші за Дорнові і всіх людей, які оточують Дорна. Саме тут лежить можливість порятунку. Значить, треба знайти спосіб реалізувати свою перевагу. Адже Крайнєв знає про реактивні літаки такі речі, про які ні Дорн, ні професор Шторре навіть найменшої уяви не мають. Може, навіть треба погодитися працювати і збудувати літака…
Крайнєв спинив самого себе. А може, ця думка тільки приховує звичайнісіньку зраду. Може, він сам готує собі шлях до відступу.
Юрій ще раз перевірив свої думки. Ні, нічого схожого на зраду там не було. Існувало тільки несамовите бажання вирватися з полону, і для цього перепон на шляху Крайнєва бути не могло.
Але вирішувати зараз, мабуть, не час. Треба ще подумати, все зважити перед тим, як піти на такий сміливий крок. Перевага Крайнєва в його досвіді, в його знаннях, у самовідданій любові до батьківщини. Перевага Крайнєва в тому, що він комуніст і особисті його бажання чи пристрасті не можуть затьмарити головного.
Ніч минула дивовижно швидко. Крайнєв навіть не помітив, як у кімнаті посвітлішало. Він відчув себе сильним і бадьорим. Цієї ночі накреслився новий шлях до порятунку, і його треба було пройти.
Дорн зустрів його за сніданням ввічливо. Він навіть не згадував про свою вчорашню пропозицію, і Крайнєва це дуже здивувало. Може, він чекає, що Юрій перший почне розмову? Не діждеться.
Ніщо не змінилося в поведінці Дорна з учорашнього дня. Проте він чомусь уникав дивитися у вічі Крайнєву і ще пильніше обминав очима Яринку. Дівчина для нього ніби зовсім не існувала.
Сніданок минув у мовчанні. З дня смерті Волоха до таких мовчазних сніданків уже звикли, і це нікого не дивувало.
Дори встав з-за столу першим. Крайнєв підвівся слідом. Він вийшов на аеродром і на повні груди вдихнув свіже морозне повітря. Того ранку був перший приморозок, і прозорі кристали інею поблискували на мокрому асфальті. Неясне сонце висіло над аеродромом, затягнуте легкою прозорою хмариною. Воно світило вже по-зимовому.
Крайнєв поволі йшов, без інтересу оглядаючи давно знайому стіну. Вона могла простояти сотні років, і людям було несила зрушити її з місця. Ця стіна немов символізувала безпомічність Крайнєва. Проте з минулої ночі хід його думок дещо змінився, і стіна перестала здаватися такою нездоланною.
Крайнєв одійшов від стіни і пішов до будинку. Він дивився на холодне сонце. Біля хмарини кружляли літаки, їх було четверо. Двоє з них тягли за собою на сталевих тросах великі мішки, широко роздуті повітрям. Це були мішені.
Постріли з кулеметів нагадували стук в дерево. Літаки кружляли біля мішеней, неслися вгору, щоб знову впасти вниз і майже зникнути в сонячному просторі.
Очевидно, десь недалеко були авіаційні школи. Аеродром охороняли аж надто добре. Посередині асфальтованого поля білою фарбою був намальований знак заборони посадки. Жоден літак за весь цей час ще не сів на цей прекрасний аеродром.