Їй на думку раптом спали слова мертвого пілота Волоха: «Зрадників батьківщини треба вбивати, або вони мусять вмирати самі. Це на їх власний вибір. Але давати зраджувати їм не можна. Тільки я думаю, що пас усе це не стосується…»
Щасливий Волох! Він умер тоді, коли це і справді уявлялось неможливим. А от тепер Яринка мусить сама розв'язувати це страшне питання. Вона мусить сама судити інженера Крайнєва і сама виконувати вирок.
«Зрадників батьківщини треба вбивати, або вони мусять вмирати самі!»
Ці слова звучали як гасло і як вирок.
Так, зрадників батьківщини треба вбивати. Зараз треба піти в аеродинамічну лабораторію, взяти маленький револьвер, ніш у вітальню і вбити Юрія Крайнєва.
Яринка борсалася у страшних і незвичайних думках, боячись безнадійно заплутатися в них. Все життя вона звикла на когось спиратися, з кимсь радитися, когось слухатися. А тут вона сама мусить вирішити долю життя і смерті одного з найкращих своїх друзів. Вона відчувала страшну відповідальність перед батьківщиною за кожен свій крок.
Далі вагатися не можна. Крайнєв зрадив підло, ганебно, і єдиною відплатою йому могла бути тільки смерть. Але невже ж це вона, Яринка, власними руками мусить убити Крайнєва?
Так, саме вона. І зробити це треба негайно, бо завтра Юрій уже візьметься до роботи, дасть перші креслення. Тоді буде пізно.
Сльози не з'являлися на очах Яринки. Вона відзначила це трохи здивовано. Вона встала з ліжка, цілком володіючи собою, кожним своїм рухом. Зараз це було особливо важливо.
Шлях до аеродинамічної лабораторії здавався їй розтягнутим на багато кілометрів. Вона йшла майже навпомацки.
А що коли там вже немає револьвера?
Вона навіть похолола від цієї думки і прискорила ходу.
Револьвер лежав на тому самому місці, де його залишила Яринка. Вона здригнулася від доторку до холодної полірованої сталі. Револьвер пік руку, але вона не поспішаючи перевірила, чи він заряджений. Стріляна гільза, тихо брязнувши, впала додолу. Тим пострілом було забито Волоха…
«А може, краще застрелити себе?»
Ця думка здалася зовсім не страшною. Отак піднести револьвер до виска, відчути шкірою холодне колечко дула і натиснути спуск. Потім не треба буде думати, не треба так люто мучитися.
А Крайнєв? Він залишиться жити і стане працювати на цього кощавого Дорна? Ні, так не буде.
Яринка рішуче сховала револьвер у кишеню і поволі пішла у вітальню. Там мусив бути Крайнєв. Вона йшла, і з кожним кроком іти ставало все важче і важче, немов сходила вона на височенну гору і сили покидали її.
Вона відчинила двері вітальні з таким почуттям, ніби кидалася у холодну воду. Очі Крайнєва, підведені синцями, з'явилися перед нею. Дивлячись просто в ці темні очі, дівчина підійшла до Крайнєва.
Він навіть підвівся їй назустріч — надто страшними і незвичними були очі Яринки.
— Ти зрадив, — сказала Яринка. Голос її звучав стомлено, але чітко.
Чорний отвір дула дивився просто в очі Крайнєва.
— Я не зрадив, — прошепотів він, — я не…
— Мовчи! — крикнула Яринка. — Мовчи, бо я не зможу…
Щось із страшною силою вдарило її під лікоть, і в ту ж мить розлігся лункий постріл. Макс Буш схопив руку Яринки і відняв револьвер. З пробитого акваріума біг срібний струмінь, і ліниві риби метушилися у зеленкуватій воді.
Проводячи рукою по чолу, Крайнєв важко сів у крісло. Він був блідий як стіна, і синці під очима стали зовсім чорними.
Буш глянув на Яринку, на Крайнєва і презирливо ворухнув губами:
— Побилися, як діти…
— Він зрадив, — сказала Яринка.
— Знаю, — одрізав Буш, — і хочу попередити пана Крайнєва, що коли хтось десь узнає про наші розмови, в нього залишиться зовсім небагато дорогоцінного життя.
Він повернувся і, незвично похилившись, вийшов з кімнати. Двері з грюкотом зачинилися за ним.
— Яринко, — тихо проговорив Крайнєв, — я ж не зрадив…
— Мовчи! — крикнула дівчина, кидаючись до дверей. — Я ненавиджу тебе.
Юрій залишився сам у вітальні. Підлога мокро блищала. Вода ще капала з маленької круглої дірочки у склі акваріума. Крайнєв підійшов до стіни і виколупав маленьку, ще теплу кулю. Кілька хвилин тому вона могла опинитися в його серці. Він сидів, зважуючи кулю на долоні.
А Людвіг Дорн у своєму кабінеті писав переможні листи і телеграми. Сьогодні його день, день тріумфу і перемоги. Сьогодні він справді довів усім, на що здатний Людвіг Дори.
І коли перед ним з'явився Суш з револьвером у руці, Дорн підвівся занепокоєно і з острахом.