Щось захрипіло в нього в горлі, і він важко похилився обличчям на коліна Яринки. Яринка відчула долонею зморшки його чола. Щось вогке і тепле впало їй на долоню. Дівчина здригнулася: Шторре плакав. Плечі його судорожно сіпалися від ридань.
Вона ніжно гладила його шорстке срібне волосся, але професор не помічав цього. Весь світ зараз здавався йому темною могилою.
— Тікайте, тікайте звідси, — знову підвівся професор, поводячи запаленими очима, — тікайте, бо вони вб'ють всіх — і Крайнєва, і вас, і всіх…
— Ви допоможете нам?
— Я не можу… але якби міг, то віддав би життя, щоб звільнити вас. Хоча кому зараз потрібна така дрібниця, як моє життя, коли мій син, коли Вальтер помер?
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Того дня ранок довго не міг пробитися крізь густу запону туману.
Блякле світло довго продиралося крізь густе плетиво хмар. А коли нарешті ранок переміг, разом із свіжим вітром зникли тумани і хмари, поступившись місцем для холодного і ясного осіннього дня.
У такі дні небо буває прозорим і незвично голубим. Такої прозорості і блакиті не буває іншої пори року. Це не кришталева голубінь зимового неба, коли очам боляче дивитися вгору, у повітря, помережане колючими відблисками сніжинок. Це не буряна блакить весни, коли Б небо потужно звиваються вітрові струми. Це не ультрамаринова синява літнього неба, задоволена і заспокоєна, жарка блакить.
Ні, це мінорна, холодна і ясна голубизна осені. Голубизна, підкреслена коричньовим листям на землі.
Того ранку промені сонця були ясними, але жодної крихти тепла не приносили вони з собою. Рівний несильний вітерець проносив легенькі хмарини, і вони летіли на схід, до сонця, вибагливо змінюючи форму і немов намагаючись перегнати одна одну.
Навіть бетонна стіна іскрилася кристалами інею і не здавалася гнітючою чи важкою. Сонце висіло зовсім низько над аеродромом, холоднувате і задумане. Немов знехотя, повільно, воно лізло вгору.
Яринка сиділа на невисокій скрині з інструментами і дивилася на сонце. Нервова лихоманка струшувала все її тіло. Вона намагалася припинити це тремтіння, щільніше куталася в пальто, але це не допомагало.
Крайнєв працював біля літака. Здавалося, він виконує роботу надзвичайної ваги. Кілька синіх креслень лежало на рейках катапульти біля коліс літака. Руки Крайнєва ворушилися швидкими, впевненими ривками. Він був цілком захоплений своєю роботою.
Але, придивившись уважніше, можна було помітити деяку одноманітність рухів Крайнєва. Справді, він порався біля одного і того ж місця в управлінні літака, і рухи його повторювалися щохвилини. Кожну хвилину він одгвинчував дві гайки і потім знову акуратно затягав їх ключем. Коли обидві гайки було надійно закручено, він знову одгвинчував їх, і все починалося спочатку.
Правда, інколи можна було помітити, як Крайнєв на секунду відривається від своїх гайок, дивиться на великий годинник, прикріплений над дверима будинку, уважно оглядає двері і потім знову береться до своєї дивовижної роботи.
Буш має прийти точно о восьмій. Учора Крайнєв домовився з ним твердо.
Яринка сидить унизу мовчки. Вона чекає, нетерпляче і насторожено. Ніхто не знає, яких зусиль коштує їй цей спокій.
Стрілка стоїть точно на восьми. Крайнєв застиг, дивлячись на двері. Ось зараз стрілка електричного годинника зробить маленький, ледве помітний рух, і почнеться дев'ята година. Точно о восьмій має прийти Буш. Невже він теж провокатор і не прийде.
Стрілка ворухнулася і переступила на дев'яту годину. Двері залишалися нерухомими. Помалу, вже зовсім машинально Крайнєв почав одгвинчувати і загвинчувати гайки. Страшне напруження нервів давалося взнаки. В голові стояв тонкий і пронизливий дзвін.
Яринка сиділа нерухомо. Вона ще і ще раз перевіряла план Крайнєва, Це був геніальний своєю несподіваною простотою план. Справді, як може злетіти в повітря літак, коли головного його рушія — гвинта — знято і тільки оголений вал стирчить з-під капота мотора.
І все-таки він міг злетіти. Він міг злетіти сплою реактивних двигунів, збудованих під крилами, точно так, як злітають в повітря різноколірні святкові ракети.
Для цього він сам мусив обернутися на ракету величезної підйомної сили і дальності дії. І такому літакові вони мусили довірити своє життя.
Яринка здригнулася. Чи не було безглуздям звірятися на таку незвичайну машину? Чи злетить вона без гвинта?
Але Крайнєв сказав, що літак полетить. Ні Дорн, ні Шторре ніколи не могли б припустити навіть такої можливості. Для цього у них не вистачає ні широти технічного світогляду, ні перспективи. В цьому безперечна перевага Крайнєва, і тільки використавши цю перевагу, він може здобути собі волю.