Юрій ще раз оглянувся на Яринку. Вона сиділа так само спокійно, не підозріваючи небезпеки чи, може, тільки вдаючи спокій. Її попереджати не треба, потім вона і сама все зрозуміє… якщо встигне.
Довга низка світляних точок, схожих на ясно-червоні, рідко нанизані намистини, пройшла трохи навскіс від літака Крайнєва. Це була дуже промовиста інформація. Тепер все ясно: мессершміттам наказано перехопити і збити самотній реактивний літак, і вони вже ідуть в атаку, певні своєї перемоги. Адже вони знають — Крайнєв беззахисний, беззбройний, він мусить умерти, бо надто вже великий буде скандал, коли весь світ дізнається про його ув'язнення.
Ще одна черга трасуючих куль пройшла недалеко від крила. Юрій зрозумів, що триматися на прямому курсі не можна, і різко кинув свою машину вниз, майже до самої землі, а тоді з розгону свічкою пішов угору. Це була його перевага, оцей сміливий вертикальний маневр. В мить переходу від спуску до зльоту в Крайнєва знову потемніло в очах, але він все-таки відірвався від свої с ворогів.
Усе це сталося так блискавично швидко, що Юрій навіть не міг збагнути, куди поділися його переслідувачі. Нікого не видно було під блакитним куполом неба. Легкі хмарини пропливали у височині, якесь місто показалося внизу… Все було так, ніби ніколи й не існувало на світі тих чотирьох хижих мессершміттів.
«От що значить реактивна техніка», подумав Крайнєв. Це ж він просто залишив ворожі літаки далеко за собою, і тепер, мабуть, їхні пілоти лаються на всі заставки та форсують мотори, намагаючись хоч би здаля побачити відблиск ракет. Марна мрія. А втім, про них уже можна не думати. Куди сідати? — ось найголовніше питання.
Юрій глянув на землю. Повинні ж тут бути якісь аеродроми!.. Завжди воно так: мозолять очі, коли не потрібні, а коли треба — жодного не знайдеш…
Якась рухома тінь привернула його увагу. Зовсім невисоко над землею йшов важкий пасажирський літак німецької Люфтганзи. Пізнавальні знаки його було добре видно згори, і Юрій відразу ж пішов паралельним курсом. Цей «пасажир» мав точно вказати йому напрямок на аеродром.
І справді, дуже скоро сріблясті крила літаків, вишикуваних в одну лінію, заблищали на землі, і широченна злітна доріжка розіслалася на сірому, наче витоптаному полі. Зовсім недалеко від аеродрому видніло якесь велике місто, — впізнати його відразу Юрій не міг. Та як би там не було, тепер він сяде, і німцям не вдасться знову його сховати. Тут, на аеродромі, є кілька десятків літаків і, певно, багато людей. Чим більше очей побачить Юрія Крайнєва, чим більше вух почує його ім'я, тим більше буде в нього шансів повернутися додому.
Крайнєв різко розвернувся і, швидко знижуючись, майже падаючи, націлився на аеродром. Зараз його тривожила лише одна думка — тільки б вистачило пального! Якщо заряду в ракетах иестане, що тоді буде?..
Він не міг собі навіть приблизно уявити, як це важко посадити літак на такій швидкості. Раніше Юрію доводилося багато літати, але на такому літаку вперше. І коли земля була вже близько, він не сумнівався, що розіб'ється вщент.
Весь зібраний і зосереджений, не дозволяючи собі розгубитися ні на мить, він вів літак на посадку, а на величезному аеродромі в Ландсбергу тисячі людей, затамувавши подих, дивилися на цю незвичайну, ніби палаючу машину, яка заходила на бетоновану доріжку.
Аеропорт, в якому сьогодні зібралося багато літаків з усіх країн Європи, жив своїм звичайним розміреним життям, коли несподівана поява цього палаючого літака переплутала всі карти, примусила негайно відмінити вильоти, відкласти прийом, наказати екіпажам машин, що вже були на підході до аеродрому, відійти далі від Ландсберга, бо хто знав, чого можна чекати від такого літаючого вогню.
Саме в цей час перший пілот радянського рейсового літака вже збирався вирулювати на старт. Він доїхав до початку бетонованого поля, коли несподівано дістав по радіо наказ зупинитися та звільнити доріжку. Нічого не розуміючи, він голосно вилаявся, потім глянув на небо і тільки свиснув, показуючи другому пілотові на дивовижний палаючий літак.
Доріжку справді треба було звільняти якнайшвидше. Але не встиг радянський пілот розвернути свою важку, повну пасажирів та вантажу машину, як невідомий літак з небаченою швидкістю домчав до краю майданчика і полетів над ним низько-низько, майже черкаючись бетону, — видно, не наважуючись приземлитися. Ось він торкнувся бетону, ще на мить злетів у повітря, удержав рівновагу і побіг уздовж доріжки. Радянський пілот бачив, як горить непристосована для такої посадочної швидкості гума на колесах, і ясно розумів, що цей самогубець неодмінно зачепить його літак. Він щосили форсував мотори, але все-таки бачив, що розвернути машину не вдасться.