— Я й досі не можу зрозуміти, як ти зважився вилетіти на такій машині. Адже це було мало не самогубством…
— Ні, — відповів Крайнєв, — самогубці мені ніколи не подобалися, і до їхнього товариства я записуватися наміру не мав. Але в мене іншого шансу не було. Ніхто з моїх тюремників не міг припустити, що машина без гвинта може відірватися від землі… Саме в цьому був мій порятунок… Зате тепер я знаю про реактивні літаки більше, ніж будь-хто інший. Знаю, якими вони мають бути, і шлях, яким мають розвиватися. І, звичайно, це має бути не ракета, а турбореактивний двигун.
Крайнєв говорив, але Валенсу весь час вчувалася за цими словами зовсім інша думка, от так, ніби говорить людина якісь точні слова, слухає і відповідає, а хоче взнати щось зовсім інше і не наважується запитати…
Вони знову помовчали кілька хвилин, потім Юрій таки не витримав і спитав:
— Де Ганна?..
Ні в Берліні, ні в дорозі він не дозволив собі ні до кого звернутися з цим запитанням, але тут уже більше мовчати не міг. Валенс розумів, як важко другові вимовити ці слова, і відповів стримано і тихо.
— Ганна дуже хвора. Ми. вжили багатьох заходів і консультувалися з багатьма лікарями, але поки що безуспішно. Мені здається, що твій приїзд буде для неї найкращими ліками…
— Ти гадаєш, вона мене не забула?
— Певен того.
Вони ще помовчали. Десь у глибині будинку інституту стало чути спочатку неясний, але щораз дужчий шум. Так, ніби з глибини вродившись, аж нагору будови йшла могутня демонстрація.
— Що воно таке? — запитав Крайнєв.
— Я думаю, що це люди зібралися біля Яринки і, мабуть, скоро будуть тут.
Валенс не помилився. Починаючи від тієї хвилини, як Крайнєв поцілував гардеробницю, всяка робота в інституті припинилася. Новина облетіла кімнати і поверхи блискавично швидко. У залі засідань Яринку мало не задушили в обіймах.
— Де Крайнєв? Давайте нам нарешті Крайнєва! — вигукнув на весь голос інженер Матяш, і цілий натовп рушив до кабінету директора.
Мабуть, ще ніколи в житті так не розчинялися двері цього затишного кабінету — голосно, різко, навстіж. Цілий натовп людей, які ще не вірили чутці і хотіли пересвідчитися в усьому на власні очі, десятки справжніх друзів Крайнєва стали на порозі.
— Крайнєв! Значить, правда! Повернувся! — ніби зітхання, пролунало в кімнаті, і на мить запанувала тиша.
Юрій встав із свого крісла, глянув на друзів, на їхні палаючі радісні очі, і сльози затисли йому горло. В цю мить він ще гостріше відчув, яке це щастя бути вдома, на землі своєї вітчизни, серед перевірених друзів і який страшний шлях залишився за його спиною.
А Матяш уже кинувся вперед і обхопив Юрія своїми здоровенними ручиськами. І довго ніхто нічого не міг зрозуміти у словах і вигуках, які лунали в кабінеті директора інституту стратосфери.
Частина друга
КРЕЙСЕР
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Дача академіка Барсова стояла під горою. Невеликий будинок з широкою верандою зовсім ховався за зеленими лозами дикого винограду. Влітку лапате листя щільно закривало терасу від сонця, і там у сутіні жила прохолода. Взимку листя осипалося на землю, вкриваючи її м'яким жовто-багряним килимом, — проміння проникало тоді крізь густе плетиво лоз і розганяло м'яку сутінь.
Сонце сходило і поволі пливло над морем. Зима стояла над Кримом на диво суха і тепла. Вершини Ай-Петрі чітко вирізьблювалися на фоні синього неба. Дощі і тумани ховалися десь у горах. На південному березі світило сонце, і люди виходили гуляти до моря.
— Я дуже радий, що ви приїхали і ми нарешті зустрілися, колего, — сказав академік Барсов, поволі опускаючись у широке плетене крісло і жестом запрошуючи Юрія Крайнєва сідати.
Крісло стояло проти сонця. Барсов сидів, відчуваючи на обличчі ніжні дотики променів, і задоволено мружив очі. Його сива, акуратно підстрижена борідка підвелася трохи вгору, і весь він, невеличкий і сухий, так і тягнувся до сонця.
Крайнєв трохи посунув убік друге крісло і сів поруч. Кілька хвилин вони сиділи мовчки. В морі ішов пароплав, і довгий димний слід залишався у повітрі. Темна лінія диму висіла над морем, як хмарка. Пароплав зник десь за Ай-Тодором. Лінія увігнулася під поривом легкого вітру і несподівано зникла.
Барсов заговорив знову. Говорив він упевнено, коли-не-коли підкреслюючи сказане уривчастим рухом руки.