— Чужими руками хочете жар загрібати, товаришу Крайнєв, — тихо і зло сказала Марина. Дихати їй стало важко, вона ненавиділа Крайнєва всім своїм єством, і Юрій це зрозумів.
— Коли б ви побачили наші роботи, коли б ви порівняли наші машини з вашим ще дуже примітивним літаком, ви б ніколи не сказали таких різких і несправедливих слів, — спокійно, без ноти роздратування відповів Юрій.
Марина глянула на нього, потім перевела погляд на Барсова, який сидів дуже збентежений всім, що відбувалося перед його очима, і взялася за креслення. Рвучко зібгала пружні аркуші і стала запихати їх у портфель. Сховала всі, клацнула замками і підвелася з крісла.
— Всього найкращого, Миколо Олександровичу, я ще зайду до вас перед від'їздом, — промовила вона, повернулася і пішла стежкою до виходу з садка.
Ступила кілька кроків, спинилася, обернулася до Крайнєва і кинула запитання:
— Отже, вся ця робота марна?
Крайнєв мовчав. Марина почекала мить і швидко, вже не оглядаючись, пішла, майже побігла до виходу із саду. В садку і на веранді запанувала цілковита тиша. Вся ця подія була дуже прикрою, але Крайнєв твердо знав, що вчинити інакше він не міг.
— Як це неприємно, — проговорив Барсов, і щире горе прозвучало в його словах. — Так завжди буває, коли хтось погано підготується до роботи.
— Вона дуже талановита, — сказав Крайнєв. — З першого разу вона винайшла те, до чого я дійшов тільки в четвертій моделі.
— Шкода, як шкода, — ще раз зітхнув Барсов.
Вони сиділи поруч мовчазні, заглиблені у власні думки. Говорити зараз не хотілося нікому.
Сонце вже почало хилитися до заходу, наближаючись до невисоких гір. У повітрі раптом війнуло прохолодою.
Барсов устав з крісла, і Юрій підвівся теж. Вони дивилися на море, на блискучу й холодну, немов живе срібло, воду.
— Прошу до мого кабінету, — сказав Барсов. — Я покажу вам дещо інтересне. Можливо, де згодиться і вам у вашій роботі.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Хмари колючих сніжинок пролітали над будівництвом. Сніжинки були крижані, блискучі і впивалися в обличчя, немов голки. Норд-ост гнав їх з кожною хвилиною швидше, не даючи лягти на землю шаром твердого снігу.
У конторі виконроба п'ятої дільниці будівництва авіаційного заводу світилося. Маленька, нашвидку збита будівля тимчасової контори тремтіла від поривів вітру. Ніщо не захищало її від хуртовини. Цех п'ятої дільниці — майбутня теплоелектроцентраль заводу — існував ще тільки у кресленнях, і лише глибокі провалля напівзанесених снігом котлованів визначали місця, де колись мусить підвестися високі стіни.
У маленькій кімнаті контори стяв до червоного розжарений чавунок, стіл, кілька ослонів під стінами, над столом висіли ходики з пляшкою чорнила замість гирки і просто на столі, коли-не-коли попльовуючи на розпечений чавун, сидів Михайло Петрович Полоз — виконроб п'ятої дільниці.
На столі перед ним лежали великі сині аркуші, білими лініями на них було позначено контури теплоелектроцентралі, і темний підпис начальника будівництва чорнів у кутку останнього квадрата. Полоз уважно розглядав щойно прислані креслення. Він розглядав їх поодинці, потім складав у різних комбінаціях, щоб знову розікласти на столі.
За вікном лютував вітер, але Полоз не звертав на нього ніякої уваги — у конторі було тепло, затишно, а над рисунками і справді варто поміркувати. І виконроб все розраховував, розкладаючи аркуші, сердито димив цигаркою, а інколи просто лаявся вголос.
Виконроб Полоз мав усі підстави лаятися. Десь у проектних конторах цілу осінь маринували остаточний проект і робочі рисунки теплоелектроцентралі, і тільки вчора їх одержали на будівництві.
Отже, завтра всі йому співчуватимуть, всі погоджуватимуться, що будувати ТЕЦ взимку майже неможливо, говоритимуть про труднощі, лаятимуть проектну контору, одним словом, відбудеться одна в тих розмов, яких Полоз терпіти не міг. І найприкріше те, що всі знають термін пуску заводу — перше червня; ніхто змінювати його не має права, і з усього цього складного становища треба викручуватися самому. Правда, це легше сказати, ніж і справді викрутитися, але придумати щось треба.
Полоз неприязно глянув на широкі сині аркуші. Чорт би їх забрав! Чекав чотири місяці, а тут, коли одержав, самі неприємності через них. Він зсунув аркуші на край столу, витяг з кишені блокнот, закурив нову цигарку і став підраховувати дні.