Зараз ЮК-9 піднявся у повітря, а Ціолковського немає, і ніколи вже великий вчений не побачить, що творить його учень.
Ця думка кольнула невиразним болем, але Юрій відразу ж забув про неї — літак вже набрав потрібної висоти і летів по прямій.
Валенс устав з трави. Крайнєв підвівся слідом за ним. Машинально він узяв директора за руку нижче плеча і застиг у такій позі.
Зараз літак було видно, як невеличкий темний хрест на тлі ясносинього весняного неба.
Раптом Юрій здригнувся і стис руку Валенса. Той поморщився, але не встиг сказати нічого. Машина збільшила швидкість. Зараз вона просто перекреслювала небо, залишаючи в синяві ледве помітний слід.
На аеродром донісся протяжний свист. Літак пролетів над аеродромом і зник за лісами. Якийсь час ще чути було свист, потім він віддалився і нарешті зовсім затих.
Валенс попросив Крайнєва відпустити його руку і більше не пробувати свою силу на руках знайомих. Юрій, ніяково посміхнувшись, випустив. «Ну і сила в нього в руках», подумав Валенс, розминаючи затерплі пальці.
Юрій дивився на годинник. Секундна стрілка явно оберталася в притишеному темпі. Вона ледве повзла. Хвилини здавалися неймовірно довгими. Потім знову, десь здаля, почувся неясний свист. Він наближався і раптом обірвався різким вибухом.
— Кінець, — сказав Валенс, поморщившись,! додав, обертаючись назад: — Виведіть мій літак.
Четверо робітників у синіх комбінезонах кинулися до ангара. Валенс підійшов до Крайнєва. Той стояв, усе ще покусуючи травинку.
— Полетимо шукати, — сказав Валенс, дивуючись з Юрійового спокою.
— Шукати? Не знаю, не знаю, — задумано сказав Крайнєв.
Він стояв нерухомо, ніби до чогось дослухаючись. Права рука його була затиснута в кулак, і шкіра на кісточках посиніла. Всі почуття його зійшлися зараз до одного — Крайнєв слухав.
Валенс вирішив діяти сам. Йому вивели з ангара літак, маленьку спортивну машину, і він вже лагодився летіти негайно, шукати місця катастрофи. І коли він уже був готовий включити мотор і злетіти, Крайнєв підняв ліву руку й, посварившись пальцем, сказав:
— Почекайте одну хвилиночку.
І тоді всі почули далекий звук авіаційного мотора. Він був схожий на комарине дзижчання, але зростав і дужчав з кожною секундою. На аеродромі слухали, немов зачаровані.
Важка масивна машина йшла низько над лісом і з'явилася над деревами несподівано. Валенс застиг, сидячи у своєму літаку. Крайнєв усміхнувся так, начебто нічого й не сталося.
Літак м'яко сів на зелене поле аеродрому і похитуючись під'їздив до ангара. Всі кинулися туди, попереду був Крайнєв. Валенс вилазив зі свого літака, довго плутався, нарешті виліз і, як був, у шоломі, з парашутом, побіг за Крайнєвим.
Марченко виключив мотор і відсунув дашок кабіни.
— Буде добра машина, — кричав він. — Але роботи з нею ще сила-силенна. Я мало не перекинувся, розвертаючись.
— Доповідати на землі будете, — сухо сказав Валенс. — Вилазьте з кабіни. Вітаю, Юрію Борисовичу, — продовжував він, звертаючись до Крайнєва. — Вітаю і прошу пробачити за деякі надто поспішні висновки щодо вашого літака.
Марченко з серйозним і заклопотаним виглядом підійшов до них.
— Все було дуже добре, — сказав він. — Швидкість досягла семисот кілометрів….
— Всього-на-всього, — розчаровано протяг Юрій. — Машину доведеться переробляти, Адаме Олександровичу. Такої швидкості і з бензиновим мотором можна досягти.
— Крім того, на віражах вона почуває себе дуже невпевнено, якось завалюється на один бік. Але загалом мушу сказати, що це вже не експеримент, а справжня машина. Я ще ніколи не мав такого задоволення від польоту.
— Так, товаришу Марченко, — задумано сказав Крайнєв, — завтра ми ще дещо тут спробуємо, а там візьмемося будувати нову модель. Мені здається, я вже розумію, в чому тут справа.
— Ну, завтра за це діло, мабуть, узятися вам не вдасться, — сказав Валенс. — Зараз нам в інститут треба їхати.
— Ах, так, — ніби щось згадавши, промовив Крайнєв, з жалем глянув на літака і помалу пішов до ангара. Марченко і Валенс ішли за ним.
Біля воріт стояла відкрита машина. Валя, сидячи біля руля, читала книжку. Побачивши Крайнєва, вона стрепенулася.
— Товаришу Крайнєв, це ви будуєте такі літаки? — запитала вона із здивуванням.
— Я, Валю, я, — відповів професор усміхаючись, — і коли-небудь ви будете пілотом саме на такому, ні — на кращому літаку.
Валя, дивилася на нього з захопленням. Крайнєв не сказав більше нічого, але і сказаного було досить. Машина пішла до міста.