— Теж не така вже й ганебна робота, — усміхаючись, відказав, військовий, — але зараз, мабуть, літаки трохи потрібніші нашій армії. Як ви гадаєте?
— Літаки зробить Крайнєв. Він винайде чисто все. Справу передано в надійні руки.
Військовий почув дивну нотку в останніх словах і глянув на Марину серйозно.
— Так, Крайнєв зробить усе, — підкреслив він. — Я гадаю, що єдиним правильним виходом з вашого становища було б негайно їхати до Києва і допомагати йому зробити це все.
— І не подумаю.
— Даремно. Про це можна тільки пошкодувати і мені, і Крайнєву, і кінець кінцем, мабуть, і вам. Ви розумієте, справа іде про міць нашої країни. Це справа настільки велична, що заради неї варто поступитися не тільки самолюбством, а, мабуть, і значно більшим. Зараз вам важко погодитися зі мною. Я розумію — рана ваша глибока і болюча. Проте минуть тижні, може навіть дні, і ви самі зрозумієте, що іншого шляху перед вами немає.
— Я зумію обійтися без Крайнєва.
— Мені зараз важко вас перекопати, — не звертаючи уваги на слова Марний, продовжував військовий, — але я пенси, що дуже скоро ми з вами зустрінемося в Києві.
— Не думаю, — крізь зуби процідила Марина.
Військовий промовчав. Сидів, вільно відкинувшись на спинку крісла, і часом тарабанив пальцями по столу. До Мелітополя вони їхали мовчки. Коли поїзд став, військовий підвівся, одяг шинелю, узяв портфель, хотів уже вийти з купе і спинився.
— До скорого побачення в Києві, — промовив він.
Марина промовчала. Військовий торкнувся рукою козирка і вийшов.
Марина сиділа мовчки, тихо, потім раптом схопилася і вийшла в коридор до вікна. Встигла побачити, як військовий вийшов на перон. Його зустріли, і разом з невеликою групою людей він зник у дверях вокзалу.
Марина повернулася на своє місце. Виключила верхнє світло і залишила тільки настільну лампочку. Довго сиділа-у півтемряві, прислухаючись до ритмічного стукоту коліс Вона сиділа нерухомо і лягла спати, нічого не вирішивши в той день.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Службовий кабінет начальника будівництва містився на третьому поверсі у великому будинку головної контори. З вікон його, які виходили на південь і захід, було видно всі основні об'єкти будівництва. За дільницями будівництва відразу ж починався степ, вкритий шаром снігу.
Коли сонце спускалося до обрію і, немов важка розпечена куля, повисало у млистій сині, все на будівництві ставало червонуватим, рожево відсвічував сніг і ясною загравою пломеніли дзеркальні вікна головної контори. У такі хвилини любила Віра Михайлівна підійти до вікна і дивитися на степовий простір, аж доки не зникнуть на снігу мінливі багрянці.
Велика робота забирала весь її час, все життя, і рідко вдавалося викроїти такі хвилини спочинку.
І тоді, коли виконроб Гучко зайшов, не питаючи дозволу, до кабінету начальника, Віра Михайлівна саме стояла біля вікна, милуючись казковим ландшафтом вечірнього стену.
В ту мить, коли в кабінеті з'явився Гучко, сонце зайшло. Обірвалися довгі промені, погасли багрянці за вікнами, зникла казка, і знову прослався там буденний і звичайний, білим снігом укритий степ.
Віра Михайлівна відійшла од вікна і повернула вимикач. Кабінет освітився. Гучко потупцювався на місці і сів у крісло.
Було навіть дивно, куди це поділася та красуня, що стояла мить тому біля вікна. На Гучка дивилася висока струнка жінка у сірій сукні. Обличчя її було безперечно красиве, але суворе і підкреслено спокійне. Тільки коси, буйні золоті коси ніби ввібрали в себе червоне сонячне світло.
— Я слухаю вас, Карпе Івановичу, — сказала Соколова, сідаючи в крісло навпроти виконроба.
Гучко розправив вуса, ніби видушуючи з них краплі води, і сказав:
— Справа дуже проста, Віро Михайлівно, хочу сказати вам одну штуку, яка безпосередньо стосується нашого будівництва.
— Я вас слухаю, — невиразно сказала Соколова.
— Наш завод має бути готовий першого травня, — продовжував Гучко. — Це термін, визначений наркоматом. Але той же наркомат проект ТЕЦ'у прислав тільки кілька днів тому. Очевидно, до першого травня ТЕЦ збудувати ми не встигнемо. Отже, я гадаю, всі останні об'єкти слід орієнтувати не на перше травня, а на строк вивершення ТЕЦ'у, без якої пуск заводу так чи інакше неможливий.
Соколова слухала мовчки, жодним словом чи рухом не виказуючи свого ставлення до пропозиції виконроба кузні, Гучко говорив далі: