Як це все трапилося? День за днем пригадала Марина всі останні події свого життя.
Тоді з Криму вона приїхала в Ленінград і, не заставши матері дома, поїхала до неї просто в клініку. Треба було негайно порадитися з нею, бо сама Марина заплуталася остаточно в своїх думках і вирішити нічого не могла. Сподівалася почути від мами слова втіхи, прості і рідні, схожі на слова, якими втішають дітей. Мама і тільки мама могла заспокоїти її і знову все поставити на свої місця.
Але Ольга Григорівна вийшла з операційної як ніколи втомленою. Дивилася на дочку і всміхалася радісно і ласкаво, але так знесилено, що Марина не наважилася розповісти все відразу. Потім раптом вирішила, що приховувати тут нічого, набрала повні груди повітря і одним духом розповіла все. Відповідь матері вразила її.
— Тобі треба на якийсь час зовсім залишити власну роботу і їхати до Крайнєва вчитися.
Ці слова бриніли у вухах Марини, і забути їх було неможливо. Тоді вона хотіла щось заперечити, але Ольгу Григорівну знову покликали в операційну, і дівчина залишилася сама. Через кілька хвилин їй сказали, що чекати професора Токову не слід — готувалася негайна і складна операція.
У себе в інституті Марина провела дуже довгий день. Переглянула свої роботи, багато креслень подерла і викинула, залишивши тільки кілька особливо цікавих, на її думку, цілком оригінальних. Підсвідомо вона вже готувалася до від'їзду, сама не припускаючи такої думки.
І пізно ввечері, коли мама приїхала з роботи, вони розмовляли про що завгодно, крім перспектив Марини. А коли, вже йдучи спати, Ольга Григорівна спитала: «Що ж ти думаєш робити далі?», Марина на мить запнулася, ніби їй нестало повітря, і зовсім несподівано для самої себе відповіла:
— Поїду в Київ.
І от вона вже їде по Хрещатику в маленькому таксі. Немов невблаганний вир схопив, закрутив її і викинув у цьому незнайомому місті.
У номері Марина переодяглася, розклала свої речі і на хвилину сіла спочити.
… Значить, зараз почнеться найстрашніше. Зараз їй треба вийти з готелю, сісти в трамвай і їхати в інститут стратосфери. Чи вистачить сили в неї на цей короткий, але такий важкий шлях?
Марина вийшла з готелю і повернула ліворуч до площі імені Калініна. По Хрещатику мчали машини. Вони створювали атмосферу діловитості і заклопотаності, вони трохи розважили Марину.
І раптом сталося несподіване. Марина йшла по самому краю тротуару і зразу стала як укопана. Довга блискуча чорна машина, сухо прошарудівши твердими шипами по асфальту, спинилася біля неї.
Перше, що побачила Марина, був широкий рукав військової шинелі. Потім дверці відчинилися, і знайоме обличчя визирнуло з машини.
— Дуже радий вітати вас у Києві, — привітно усміхаючись, сказав військовий.
Марина усміхнулася теж.
— Ви давно приїхали?
— Ні, тільки годину тому, — відповіла Марина.
— Зараз зібралися до Крайнєва?
Марина здригнулася.
— Так, в інститут стратосфери.
— Сідайте, я вас підвезу, — запропонував військовий так щиро і привітно, що Марина не вагаючись сіла в машину.
За три хвилини вона вийшла біля великого ґанку інституту стратосфери.
— Вітайте Крайнєва, — гукнув на прощання військовий.
Марина озирнулася. Матчина вже пливла по асфальту. Короткий, але важкий шлях було вже майже пройдено.
Валенс зустрів дівчину так, ніби був уже дуже давно знайомий з нею.
— Ви знаєте, — говорив він привітно і воднораз трошки лукаво, — я знав, що ви до нас приїдете, після всього того, що розказав мені про вас Крайнєв. Кімнату вам уже приготовано, і ключ ви можете щохвилини взяти у коменданта.
— Може, це було трохи самовпевнено, — спробувала захиститися Марина.
— Ні, — хитнув головою Валенс, — не приїхати ви не могли. І тут не в тому справа, хотіли ви чи не хотіли. Тут вирішували не ви, вирішувала ваша робота.
Вперше почула Марина таке точне визначення того, що почувала вона сама. І від того, що Валенс так добре і точно зміг зрозуміти її, тепле почуття вдячності ворухнулося в серці Марини.
— Ви пробачте мені квапливість, — сказав, встаючи, Валенс, — але я хочу разом з вами зробити невеличку екскурсію. Крайнєв зараз працює в аеродинамічній лабораторії. Давайте підемо туди. Оформити ваш перевід з Ленінграда ми встигнемо і завтра, а побачити, як Крайнєв продуває останню модель, можна не кожен день.