— Паспорт?
— У Москві вже все приготоване, але, звичайно, ще дещо доведеться оформити.
— Значить, завтра! — Юрій несподівано потягнувся сильно і з насолодою. Він любив подорожі. За кордон йому доводилося їхати вперше. Він їде представником Радянського Союзу на міжнародний конгрес — це сповнювало його гордістю.
«А Ганна?» — блискуча радість одразу ж потемніла. Подорож втратила половину свого інтересу. Юрій спохмурнів, і Валенс не міг цього не помітити.
— Ну, чого невистачає?
— Та нічого, все на місці, — спробував одкрутитися Юрій, але Валенса одурити було неможливо. Він хитро подивився на Крайнєва і лукаво прищурив ліве око. Потім показав пальцем на свої очі і спитав:
— Зелені?
— Ні, у вас очі сірі, — не зрозумів Юрій.
— В неї очі зелені, — ніби розсердившись, махнув рукою Валенс.
Юрій глянув на директора. Десь у глибині зіниць поблискували малесенькі вогники, схожі на відблиски сонця. Валенс знав усе, і від нього нічого не можна було втаїти. І, зніяковівши, Юрій сказав, дивлячись кудись повз директора у куток кімнати:
— Так, у неї очі зелені.
Він сказав це таким розгубленим тоном, немов сам був виною тому, що у Ганни зелені очі. Валенс мимохіть усміхнувся: такий невластивий для Юрія був оцей винувато-розгублений тон.
— Ну, це подорож недовга, — наче втішаючи, сказав він. — А крім того, сьогоднішній вечір я залишив для тебе цілком.
І Валенс, виходячи з кабінету, значуще глянув на Юрія. А той дивився кудись за вікно, дивився і нічого не бачив.
Так, Валенс сказав правду. Сьогодні вечір вільний, і сьогодні ж все треба з'ясувати.
Юрій вирішив зараз же піти до Ганни і розказати їй про своє кохання. За хвилину ця думка вже здалася йому безглуздою. Тоді прийшло рішення відкласти цю розмову до вечора, але, раз вирішивши, він уже чекати не міг. Спало на думку запросити Ганну сюди, до кабінету, і тут же негайно запитати її, чи згодна вона стати дружиною Юрія Крайнєва.
Він двічі брався за телефонну трубку. Складалося враження, ніби трубка гаряча. Нарешті трубку було знято і всі чотири цифри помора телефону лабораторії набрано. Відповів незнайомий голос, і Крайнєв попросив викликати товаришку Ланко. В ту мить йому дуже хотілося кинути трубку і відкласти всю цю справу.
Ганна відгукнулася з трубки весело і привітно: її попередили, що викликає Крайнєв.
— Я дуже прошу вас негайно зайти до мене, — сказав Крайнєв і сам не впізнав свого голосу, — я маю до вас одну дуже важливу справу.
— Чи ви не застудилися на аеродромі? — кепкувала Ганна. — Ви говорите так, ніби у вас ангіна. Зараз я зайду до вас. Мені навіть цікаво стало, які це у вас до мене знайшлися справи.
Трубка дзенькнула коротко і навіть злобно. Тепер Крайнєв зрозумів: вороття немає. Сьогодні він усе вияснить — а тоді буде щастя або не буде нічого.
Ганна зайшла усміхаючись, і Юрій зустрів її, стоячи біля столу. Він просто боявся зробити зайвий рух.
— Сідайте, — привітно сказав він.
Ганна сіла у крісло з другого боку столу і уважно подивилася на Крайнєва. І раптом Юрій ясно відчув — Ганна знає, про що він хоче з нею говорити. Від цього відкриття всі його думки змішалися, а від приготованих речень залишилися якісь невправні слова, що ними не можна було висловити найменшої думки.
Ганну, здавалося, дивувала така довга мовчанка. Вона дивилася на Крайнєва, і в зіницях її стояло запитання: «Так у чому ж справа? Навіщо я потрібна?»
— Знаєте, Ганно, я їду, — сказав Юрій і замовк.
— Знаю. В Москву.
Після того як було вимовлене перше слово, Юрію стало значно легше говорити. Слова покірно слухалися його, і думки знову прийшли до стрункої системи.
— Не тільки в Москву. Потім я поїду в Париж. Там буде міжнародний конгрес.
— Так, це прекрасна подорож, і я вам дуже заздрю. Тепер Крайнєв уже зовсім не знав, як треба продовжувати. Ганна дивилася просто на нього. Вона чекала продовження розмови і не розуміла, чому так хвилюється Крайнєв.
А в Юрія раптом промайнула думка: як це так, покликати дівчину у власний кабінет для того, щоб освідчитися їй у коханні. Дійсно, кращого він вже нічого не міг придумати. Говорити про свої найбільші почуття так, ніби справа йде про колбу з дистильованою водою.