Я аж затамував подих.
Шапка-невидимка! Всевидюще око! Отакі скарби за гамак з хлорели! О небо, вже через такі сувеніри варто було б вирушити у цю незвичайну подорож!
Але капітан Небреха розвіяв мої надії, як протяг розвіює тютюнову хмару.
— Знання, конструкторе, — некорисливе зауважив він, — дорожчі над усякі скарби. Тільки вони збагачують мислячу істоту.
— Ця істина така ж непомильна, як і те, що 22 і 2х2 дорівнює 4! — підтакнув 4пі-ер2. — Але до чого ви, колего, ведете?
— До товарообміну, мій вчений друже, — пояснив капітан Небреха. — Я вам — креслення, ви мені — розповідь. Бо над усе я волію послухати розповідь, як ви налагоджували еволюції на цілинних планетах, про що ви були ласкаві згадати під час нашого приємного знайомства. Якщо, звичайно, гамак і наладка еволюцій — рівноцінні речі…
— Капітане, ви грабуєте самі себе! — цілком справедливо вигукнув 4пі-ер2.
Я теж осудливо дивився на затятого капітана. І, як виявилося, недарма, бо в особі кругловидого конструктора він собі знайшов достойного, як оповідача, конкурента. Такої дивовижної розповіді я ні доти, ані після не чув і, певно, вже не почую.
— Що ж, друзі мої, — повів 4пі-ер2, легенько погойдуючись на гамаку, — як розповідати, то розповідати…
Почну з двох основних положень істотології. Перше: життя на планетах виникає, не чекаючи мислячих диригентів. Друге: форми його такі ж розмаїті, як і природні умови небесних тіл.
Візьмемо для прикладу планетну систему світила, під ласкавими променями якого нам пощастило зустрітися.
На першій планеті ми знайдемо вайлуватих, неповоротких і важких кам’яних створінь. ІПестилапі і двоголові, вони бездумно гризуть кам’яні стовбурини кристалічних рослин або виніжуються у розпеченому баговинні під несамовитим жаром вельми близького Сонця. Це кварцеві істоти. Світ ожилого каменю.
А що ми бачимо отут, на третій планеті?
Гігантських холоднокровних рептилій з мікроскопічним мозком. Вони бояться навіть цього лагідного дня і ховаються у затінку дерев або охолоджуються у прибережних морських водах. Лише у сутінках та вночі вони безтямно роздирають один одного, щоб підживити свої велетенські тіла.
А тепер завітаймо на п’яту, найбільшу планету системи.
Там вирують бездонні аміачні океани і шаленіють страхітливі азотні урагани. Але циклопічні амеби та велетенські інфузорії, що нині царюють на отруєній планеті, почувають себе як вдома.
Та хоч які на цих трьох планетах природні відмінності, еволюція за пару сотень мільйонів років мас зробити своє діло. На планетах забуяє розумне життя. І тоді настане історична мить, коли за круглим столом міжпланетної конференції по обміну досвідом зустрінуться такі різні представники трьох цивілізацій: геніальний бронтозавр (він вже зараз мас аж три мозки — у черепі, грудях і в хвості), мудрий кам’яний гість з чарівною кам’яною квіткою і драглистий одноклітинний інтелект.
Аж тут я передбачаю одну прикру обставину: геніальний бронтозавр на конференцію не з’явиться, хоч би скільки нагальних запрошень йому не посилали.
Чому? Невже він знехтує своїми досконалими іншопланетними родичами і оцим недостойним мислячої істоти вчинком зганьбить високорозвинену цивілізацію ящерів?
Ні і ще раз ні!
Просто нещасний тримозковий бронтозавр приречений еволюцією на безславну загибель. Місцеві гіганти ніколи не подарують Всесвіту мислячих чудовиськ…
По-перше, рептилії не мають потових залоз, цих надійних терморегуляторів тіла. Навіть зараз вони вдень лякливо ховаються від сонячних променів у вологих сутінках джунглів. Варто ум висунутися просто неба, як вони всі до одного сконають від сонячного удару.
По-друге, у потвор надто повільний обмін речовин. Отже, вони неспроможні швидко акумулювати життєву енергію.
А по-третє (і це найголовніше!), у рептилій вельми висока пристосованість до обмежених парникових умов, що нині запанували на планеті. Справа в тім, що еволюція не передбачає геофізичних змін, а природа сипле ними, як з рогу достатку. Таким чином, тільки-но на планеті станеться якась катастрофічна кліматична зміна, як геть усі монстри загинуть.
Що ж робити високорозвиненим цивілізаціям інших світів?
Сидіти і склавши руки спостерігати трагедію планети?
Але ж це приведе до зриву відповідальної міжпланетної конференції!
Чи не краще шляхом свідомого експерименту виправити фатальні помилки еволюції? Чи не краще створити якісно нову перспективну істоту і канчуком думки прискорити її розвиток?