— Пробачте, Напіввисокий, але ж ще до початку Підготовки я попереджав, що на стовідсотковий прийом дарів Дани не випадає розраховувати. Відсоток відмов наразі допустимий. Що ж до мотивів даного землянина, то їх не можна вважати типовими. Ми піднесли дар просто невдалому об’єктові.
— Гаразд. Покажіть мені ще декілька дарувань.
Семен Семенович починав нервувати. Його вже не тішило ані ніжне червневе сонце, ані пухнастий сосновий бір на пагорбі по той бік річки, ні сама річка — неширока, з упевнено-повільною течією, в зелених плямах листя латаття й тугих стрілках молодого очерету. Наближався полудень, а в рибнику у Семена Семеновича, понуро ворушачи хвостом, горі черева плавав трохи більший від долоні окунець. Єдиний. І все. Жодного разу не клюнуло з половини восьмої, хоч ти вбийся. І сонце так розкочегарилося…
Семен Семенович стурбовано помацав рідке волосся на тімені: так і є, гаряче. Як би й справді на такому пригріві… А що, дружина розповідала, дістала ж сусідка Пруткіна на дачі сонячний удар, ледве виходили. Семен Семенович подивився на сонце, на воду, зітхнув — повертатися додому, тим більше з порожнім рибником, не хотілося. І тут погляд його впав на дивного вигляду чотиригранну райдужну панаму, що акуратно стояла за два кроки від нього, на трухлявому березовому пні.
«Забув хтось, — вирішив Семен Семенович. Роззирнувся, щоб окликнути власника, але нікого поблизу не було. — Ну й гаразд. Запитають — віддам».
З деякою неохотою — панама фасон мала явно легковажний, але на риболовлі яка різниця? — Семен Семенович надів головний убір. І з приємним здивуванням відзначив про себе, що шапка легка й прохолодна — те, що треба.
— … А я не поділяю безтурботності Сивкова, товаришу директор. Він не усвідомлює, що його віза під висновком про безпеку «шапок»…
— Послухайте, Климе Петровичу, давайте відкинемо забобони й упередження. Працюватимемо з фактами, як годиться вченим. Ваша лабораторія рознесла на молекули добрий десяток «шапок». Ви прогнали їх крізь усі мислимі випробування. Що вас іще бентежить?
— «Шапка» — з невідомих науці матеріалів!
— Висловлюйтеся точніше, Климе Петровичу: нашій науці невідомих. Раз «шапки» існують, хтось володіє технологією їх виготовлення. Але ви ж розгадали склад дроту? Нормальні метали, хоча сплав і незвичайний. Але ж не радіоактивний?
— Ні.
— Ось бачите. Якихось інших випромінювань чи полів сплав також не генерує. Я читав вашу довідку. Пластична полімерна тканина — згоден, річ винятково цікава, над розгадкою її секрету ми обов’язково продовжуватимемо роботи. Але й вона безпечна… мов дитяча пелюшка. Чи у вас ідіосинкразія[1] на райдужний колір? Скажіть, вам колір не подобається?
— Колір мені подобається, товаришу директор. Мені не подобається таємничість. Хто розкидає ці «шапки»? Навіщо? Вони ж, врешті-решт, матеріальна цінність.
— А ось це, Климе Петровичу, в компетенцію нашого інституту не входить. Давайте займатися своєю справою. Нам доручили встановити, чи становить «шапка» фізичну небезпеку для людського організму. Ми встановили: не становить. Тому іншого мій зам не міг, та й не мав права не написати в проекті висновку. І я, вже не осудіть, його підписую…
— Дорогі радіослухачі! У нашу редакцію останнім часом надходить чимало листів, у яких ви просите розповісти, в чому загадка так званого «буму райдужних шапок». Наш кореспондент зустрівся з академіком Китаєвим, який люб’язно погодився прокоментувати це справді цікаве явище.
— Справді, в останні два місяці в нашій країні й за кордоном відзначалися випадки, коли люди знаходять у найнесподіваніших місцях предмет, що нагадує порожнисту чотиригранну пірамідку з вигнутими гранями. Пірамідка є дротяним каркасом, обтягнутим матерією райдужного кольору, яка володіє певною залишковою еластичністю, відносно високою міцністю, а також добре відштовхує вологу й відбиває сонячні промені. Перелічені властивості дозволяють зробити висновок, що «пірамідки» задумані як головний убір. Проте, хто виготовляє їх і поширює, наразі залишається загадкою. Одні продовжують вважати це чиїмось затягнутим жартом, наприклад, останньою волею якогось геніального винахідника, який таким незвичайним чином вирішив облагодіяти й водночас спантеличити людство. Більш реалістично налаштовані люди схильні вважати, що «шапкодарування» — рекламний хід анонімної фірми, яка готує ринок до введення нових матеріалів. Знаходяться й палкі голови, які уявили, що пірамідки, чи, як їх прийнято тепер називати, «шапки», позаземного походження й розповсюджуються невідомим способом і з невідомим наміром інопланетянами. Звісно, подібні фантазії не витримують критики навіть з позицій наукової фантастики: у жодному з творів названого жанру контакт цивілізацій не починається з розкидання капелюшних сувенірів. Не бачу також ґрунту під закликами шапкофобів знищувати «шапки» як потенційно небезпечні. По-перше, їх заклик дуже просто виконати, а хто стане закладати небезпеку в так легко знищувані предмети? А по-друге, ученими підтверджена повна нешкідливість «шапок» для людського організму. Хоча, поза сумнівом, треба продовжувати дослідження матеріалів «шапки», особливо тканини: розгадка стане вельми цінним надбанням для промисловості…
1
Ідіосинкразія (від гр. idios — своєрідний, особливий, незвичайний і synkrasis — змішування) — хвороблива реакція, що виникає в окремих людей на подразники, які в більшості інших не викликають подібних явищ