Врешті-решт Марко й Філіп зневірилися і визнали своє безсилля перед Сферою. Збудження боротьби змінила байдужість. Марко цілими днями малював на папері картинки, в основному навіяні тугою за покинутою фермою; Філіп, зітхаючи, писав вірші, а вечорами вони показували один одному плоди своєї творчості. Сільськогосподарські малюнки Марко, на жаль, не відповідали естетичному смакові Філіпа, а лірика Філіпа різала звиклий до конкретніших форм слух Марко; і якось один з них — важко зараз сказати, хто це був, — висловив свою думку другому й отримав таку саму безсторонню відповідь. Тоді вони вперше посварилися.
3
Марко поворушив арбалетною стрілою в отворі, вийняв її, спробував другу амбразуру, третю, десяту. Ні. Надто товстий Бар’єр і надто вузькі в ньому отвори. Як не вигинайся, все одно залишається мертва зона, яку стрілою не дістати. Швидко Філіп зміркував. Все продумав, либонь.
— Філіпе! Вилазь зі свого кута. Ніхто не збирається тебе вбивати. Давай дограємо в шахи.
«Аби дістатися до кола…» — Філіп відчув, як між лопатками виступили осоружні холодні краплі поту. Намагаючись надати голосові твердість, він промовив:
— Відкинь арбалет подалі. Я підійду до дошки.
— Будь ласка. — Марко, не спускаючи тятиви, поклав зброю на підлогу й відштовхнув ногою.
Готовий будь-якої миті кинутися назад у рятівний кут, Філіп підійшов до своєї шахівниці. Друга дошка з таким самим розташуванням фігур стояла на половині Марко.
— Слон б’є на еф-шість, шах! — оголосив Філіп, роблячи хід, від якого годину тому вирішив відмовитися: хід цей вів до програшу.
Але годину тому в Марко не було арбалета…
Марко поринув у роздуми.
А Філіп, поки супротивник відвернувся, всю свою увагу зосередив на арбалеті біля стіни. Намагаючись зрозуміти і включити в уявний образ кожну деталь, кожен вузол, він наказав Сфері: «Хочу такий самий!»
Марко помітив, що в колі на половині Філіпа з’являється арбалет, і реакція його була миттєвою: він відкотився кидком до стіни, схопив зброю, рвонувся до центру — завмер. У руках у Філіпа був такий самий зведений арбалет, і знаходився Філіп від амбразур на тій самій відстані, що й він. «І що тепер, — з тугою подумав Марко, — дідько б ухопив цю діряву перегородку, звідки вона лише взялася…»
4
Марко здогадувався, звідки взявся Бар’єр.
Після першої незгоди сварки між ним і Філіпом почали траплятися частіше й частіше. Вони раптом почали помічати один у одного безліч неприємних рис, які поступово робилися просто нестерпними. Обопільне роздратування викликало все: вчинки, слова, навіть зовнішність. Марко дратували удаваний спокій Філіпа, його широке, повногубе обличчя, незворушні круглі очі… Кілька разів Марко ловив себе на думці, що йому кортить пустити в хід кулаки. Схоже було, що й Філіп часом насилу стримується. Щоб хоч якось розрядити зростаючу напруженість, вони намалювали шахівницю, виготовили фігурки й домовилися провести турнір. Але через декілька партій з’ясувалося, що Філіп грає суттєво краще, а Марко терпіти не може програвати. Ба більше, одержуючи перемогу, Філіп неодмінно кидав пару ущипливих зауважень — це було нестерпно. Й одного разу Марко зірвався. Що вони наговорили один одному в нестямі, він не пам’ятав, знав лише, що зупинилися найостаннішої миті: Філіп, замахнувшись важким молотком, і він — із затиснутою в кулаці довгою гострою стамескою…
«Що ж це?! — подумки вжахнувся тоді Марко. — Невже нас запхнули в цю Сферу, щоб ми прикінчили один одного?»
Він поглянув на Філіпа: в його ворога на обличчі також була вже написана не лють, а відчай. І обидва вони просили Сферу тієї миті про одне — вберегти, розвести, розгородити їх!
Ось тоді й виник між ними Бар’єр — суцільна прозора перегородка від підлоги до стелі, що поділила Сферу на дві рівні частини. Пролігши через центр зали, Бар’єр розділив навпіл і оранжеве коло — замість великої спільної «таці» Марко й Філіп мали тепер по половинці. Бар’єр на відміну від самої Сфери був абсолютно непроникним для інструментів й ізолював би людей одне від одного повністю, коли б не десятки отворів у палець завтовшки — крізь них проходив звук, крізь них можна було передавати невеликі предмети.