— Так, будова тіла схожа із земною. Ті самі судини, кісткова основа, нервові волокна, кров… Рана, поза сумнівом, нанесена досить тупим, але все ж ріжучим знаряддям. Давно я не бачив так кваліфіковано розітнутої грудної клітки. Кістки не поламані, а немов прорубані сокирою.
— Якою сокирою? — приголомшено пробурмотів Стас. — Яка сокира? Ви що, вважаєте, це зробила людина?!
— Не виключено, Стасе, не виключено. Ви ж самі розповідали, що на Анторзі були випадки браконьєрства.
— Це було давно…
— Могло трапитися і ще раз.
— А якщо хижак?
— Стасе, ви ж знаєте, на Анторзі немає крупних хижаків.
— Але навіщо? Навіщо? — нерозуміюче повторював Стас. — Який сенс?
— Слушно, з цього і треба починати, — подав голос Бурлака. — Тварина не здатна на безглузде вбивство. Хижак убиває, коли голодний. А цією мавпою ніхто, схоже, окрім мух, не поласував. Значить, убили задля задоволення. Видно, якийсь колоніст начитався, як предки ходили на ведмедя з рогатиною, і розвалив мавпу саморобною сокирою.
Стас опанував себе, дістав фотоапарат, зробив декілька знімків місця пригоди. Відтак уважно оглянув ґрунт навколо трупа.
— Не судіть по собі, Бурлако, — сказав він. — На галявині жодного людського сліду. Зате багато звіриних. Гаразд. Проведу вас додому, повернуся на вертольоті за тілом. У лабораторії визначимо, чия це робота. Ходімо.
Бурлака ображено надув щоки: мовляв, не хочете слухати, що досвідчена людина каже, самі потім жалкуватимете.
І знову вервечка із трьох чоловік потягнулася через обрідний анторгський ліс.
Наступну знахідку зробив сам Стас. Він ішов попереду і на одній із прогалин натрапив на смугасту лисицю, перерубану майже навпіл. Буквально в декількох метрах від неї під кущем лежав довгий бурий полоз із розплющеним черепом.
— Підійдіть сюди, Глене, — неголосно покликав Стас. — Давно це могло статися?
— Якщо припустити, що здатність крові зсідатися в них близька до земної, — задумливо відповів Грауфф, — вони загинули максимум годину тому.
Бурлака, що підійшов хвилину опісля, ахнув, побачивши ще два розтерзані трупи тварин.
— Та це якийсь маніяк! — прошепотів він і, сівши навпочіпки, почав швидко і якось боком рухатися по галявині. — Треба знайти сліди.
Товста, увінчана виблискуючою лисиною постать вантажовідправника, що скакала наприсядки по лісу, виглядала вельми комічно і в інший час розважила б Стаса, але зараз він не звернув на маневри Бурлаки жодної уваги, він був приголомшений дикістю й незрозумілістю ситуації.
Тваринний світ Анторга був різноманітний, зустрічалися і крупні тварини, деякі навіть завбільшки з зубра, тому в перші роки освоєння планети колоністи носили зброю, їм приписувалося не віддалятися від зони біозахисту, дотримуватися запобіжних заходів на робочих майданчиках. Проте анторгські звірі поводилися навдивовижу мирно, вони не намагалися нападати на людей, а, навпаки, проявляли до них добродушну цікавість. Наслідки цієї неляканої допитливості часто виявлялися вельми сумними. Не знаючи, чого сподіватися від незнайомих інопланетних тварин, деякі найбільш боязкі колоністи при їх наближенні відкривали вогонь. Були вбиті десятки тварин, і в колонії почали лунати голоси, що обстоювали відміну наказу про носіння зброї. Але адміністрація вимагала від учених гарантій, що людині на Анторзі остерігатися нема кого, і заявляла, що, поки тваринний світ планети достатньо не вивчений, людське життя необхідно охороняти зброєю. Минали роки, тема ця була постійним і вже набридлим предметом обговорень, а звірі продовжували розплачуватися життям за свою допитливість. Нарешті вони зрозуміли, що людина — це небезпека, і відступили углиб лісу.
Тоді деякі колоністи самі стали потихеньку ходити в ліс, не бажаючи відмовлятися від хоча й забороненого, але улюбленого полювання.
Стас, прибувши на Анторг і розібравшись у обстановці, перш за все зажадав, щоб вихід зі зброєю за межі бази обов’язково узгоджувався з директором колонії і головним екологом. Відтак він виступив по телемережі з досить різкою промовою, де заявив, що вважає браконьєрами не лише ті одиниці, що чинять замах на інопланетну фауну, але й ті сотні, що потурають цьому своєю байдужістю. На Стаса Кірсанова образилися, при зустрічах віталися підкреслено сухо.
Через два тижні Стас затримав у лісі двох службовців із шахти. Дозвіл на вихід зі станерами у них був, але в рюкзаку в одного Стас виявив відрубану голову рогатого мурахоїда. Владою головного еколога планети Стас посадив їх під домашній арешт, склав акт про порушення Статуту позаземних колоній, добився, щоб Ларго підписав акт разом з ним, і з першим кораблем вислав браконьєрів на Землю. Кірсанова стали поважати, а злісне браконьєрство начебто припинилося. Стас, щоправда, підозрював, що качок ще коли-не-коли пострілюють. Але качок на Анторзі водилися мільйони, і полювання на них Стас вважав меншим з можливих гріхів і злочинів проти природи.