— Скажіть, Стасе, а ви певні, що ми повинні вбити трипалого?
Стас відгукнувся поспішно, навіть надто поспішно, неначе давно вже обдумував відповідь:
— Звісно, Грауффе. Цей звір — убивця. В дикій природі постійно чиняться вбивства, ми розуміємо це розумом, та все ж наші симпатії завжди на боці жертви, а не хижака. Ми воліли б, щоби тварини не вбивали одна одну, але миримося з цим, тому що такі правила їх існування, їхні інстинкти. Ми миримося з цим, тому що в них є хоч і сумний, але сенс. Але ми не можемо пробачати безглузді вбивства…
— Та що ти хочеш сказати, Глене? — обурився Бурлака. — А якщо цей трипалий скажений? А якщо він по заповіднику епідемію розносить?
— Якщо, якщо… — похитав головою Грауфф. — А якщо ні?
— Тобто що значить «ні»? — навіть похлинувся від обурення Бурлака. — По-твоєму, він що, з голоду носиться лісом і всім зустрічним черепи трощить? А може, невідома розумна істота на трипалих копитах здійснює свої естетичні відправлення?
— Зрозумійте мене, Грауффе, — сказав Стас. — Я, як еколог, не маю права безсторонньо спостерігати, коли хтось винищує все живе на своєму шляху. Я відряджений сюди не спостерігачем, мій обов’язок — охороняти навколишнє середовище, захищати природу Анторга.
— Від кого, Стасе? Від людини? Чи й від тих, про кого ви анінайменшої гадки не маєте?
— Від усього, що їй чуже. Скрізь у Всесвіті безглузде руйнування чуже живій природі.
— Вовків на Землі теж у свій час вважали руйнівниками. І вбивали, і розводили, і знову вбивали, і знову розводили…
— Не перекручуйте, Грауффе. У той час на Землі чинилося багато помилок. Вовк убиває, щоб з’їсти.
— А для чого вбиває трипалий, вам незрозуміло, і тому ви оголошуєте його чужим елементом і засуджуєте на смерть. Хто дав вам право судити незрозуміле?
— Людина достатньо розумна, щоб уявляти, що на користь тваринному світові, а що явно на шкоду. Тим більше на такій планеті, як Анторг, де можна проводити певні аналогії з Землею…
— Але ви ж самі стверджували, що аналогії суто зовнішні.
— Та все ж схожість є. Достатня, принаймні, для того, щоби втрутитися, коли тваринам загрожує загибель, і врятувати їх.
— Якщо на той час залишиться у що втручатися, — не втримавшись, доточив Бурлака. — Не нова позиція, Глене: дивитися, як коїться зло, і не протидіяти.
Запала мовчанка. Сидячи на землі, Стас почав затягувати шнурівки на черевиках. Грауфф видивився на стволі своєї рушниці мікроскопічну плямку й почав стурбовано відтирати її рукавом.
— Уявляєте, Стасе, і з цим чоловіком я вже тридцять років ходжу на полювання, — намагаючись розрядити атмосферу, жартівливо поскаржився Бурлака. — Іноді важко повірити, що він — потомствений мисливець…
— Так, я мисливець, — відгукнувся Грауфф. Голос його знову зазвучав різко. — І лікар, якщо ти пам’ятаєш. А тому поважаю і життя, і смерть. З тієї ж причини під смертним вироком, який ви винесли трипалому, не підписуюся. Не хвилюйся, Вікторе, — попередив він уже ладне зірватися з губ Бурлаки питання, — я піду з вами. І якщо побачу першим, уб’ю його…
— Тихо! — Стас застережливо підняв руку з розкритою долонею і прислухався.
Попереду, метрів за сто від них, ледь чутно хруснула гілка. Через декілька секунд тріск повторився, цього разу трохи лівіше і ближче. Очевидно, крізь кущі пробиралася якась дрібна тварина. Стас уже збирався сказати мисливцям, що це не той, кого вони шукають, аж раптом тварина побігла швидше: похрускування гілок злилося в безперервний тріск.
— За ним хтось женеться, — шепнув Бурлака.
Тепер у тріску чагарнику, окрім легкої, ковзаючої ходи невеликого звірка, виразно розрізнявся і чийсь важкий швидкий тупіт, немов кінь клусом скакав через ліс.
— Трипалий! — видихнув Бурлака і кинувся навперейми біжучим тваринам, не чекаючи команди еколога.
Бурлака біг точно навперейми, і звірі обов’язково вийшли б на нього, якби рухалися по прямій. Але, трохи не доходячи до того місця, де очікував їх мисливець, вони скрутили й пішли управо.
Бурлака чортихнувся, опустив двостволку і вийшов з-за дерева. Тріск ламаних кущів, уривчасте повискування смертельно наляканого звірка тепер переміщувалися від нього все далі і вбік. Схоже, звалити трипалого випаде не йому…
Бурлака подумав, чи не повернутися до товаришів, і раптом насторожився, прислухався. Шум біжучих тварин більше не віддалявся від нього, а, схоже, навіть наблизився. Так, сумнівів немає, вони знову йдуть у його бік! Але в такому разі трипалий ганяє здобич по колу. Звичайно ж! Як він лише раніше не зміркував. Весь ранок вони йшли по сліду, і ніхто не звернув уваги, що трипалий рухається колами. Авжеж, робить коло, відтак, коли коло майже замкнуте, починає бігати в ньому, методично знищуючи все живе, затим робить кидок уперед і знову описує коло… Значить, зараз трипалий «обробляє» одне з таких кіл, і, якщо вгадати, де пройде коло, можна стати у трипалого на шляху.