Галі ставало моторошно на моліннях. Вона з жахом дивилася на конвульсії «пророчиць», які, впавши в транс, белькотали несусвітні дурниці, ніби розмовляли «божественною мовою». Вона тепер бачила перед собою лише хворих людей, яким треба було лікуватися.
Що спільного між цими моторошними збіговиськами і тим чарівним світом, який Галя бачила в уяві, де літають між зорями будівники планет, де на поміч друзям мчать, віддаючи на олтар смерті власне життя, де не моляться видуманим почварам, бо знають: у серці людини і бог і диявол?..
Вона покинула секту. Поступила на курси медсестер. Приходив пресвітер. Умовляв, просив, загрожував. Ще б пак! Таку вівцю втратити. Та Галя назавжди вирвалася з тих тенет. Несла в серці улюблений образ космічної людини, мріяла про нього, любила його, але не могла вже віддати свою мрію на поталу жадібним, жадаючим, конвульсійним блюзнірам…
А потім — зустріч з Григором. Дивовижна… Наче сон. Щось давнє, забуте, незбагненне воскресало, випливало з глибини душі. Його очі. Де вона їх бачила, чому полюбила одразу? Чи, може, завжди любила?
Його видіння інших планет, повстань, небувалих звершень. Чому ж вона так близько приймає їх до серця і вони для неї не просто гарні казки, а якась близька і болісна реальність, яка нині закрита запоною цього життя? Так закриває ліс реальний обрій, що здалеку видівся очам шукача. Серед лісу виднокола не побачити, та все ж мандрівник знає, що він є…
Багатоплинне життя. Сплетіння багатьох еволюцій. Не інакше. Ми звикли себе відчувати самотньо на планеті, уявили єдиносущими в цілій Сонячній системі. А може, не так? Навіть Земля може бути перехрестям багатьох різних еволюцій. Як гарно про це вміє мріяти Григір! Розкрити сплетіння суперечливого земного життя, збагнути його велич і порочність — грандіозне завдання. В природі невпинно відбувається порушення закону, і хтось же повинен знайти злочинця, притягти його до відповідальності?..
Галя усміхнулася. Вона ввійшла у життя Григора, стала мислити його ідеями, термінами. І все ж тривога не минає. Ніби десь чатує туго заведена пружина.
Біля хвіртки темніла якась постать. Трохи оддалік стояла машина. Галя зупинилася. Хто? Може, з лікарні? Терміновий виклик?
Людина мовчала. Дівчина злякалася. Грабіжник? Що робити? Закричати? Покликати сусідів?
— Галю!
— Боже!
— Галю, це я.
Дівчина кинулась назустріч тому рідному голосу, обняла, судорожно припала до грудей батька. Рідний, близький! «Таточку, звідки?» Вона зазирала в його обличчя, але бачила тільки глибокі провалля очей, чула важкий подих. Від нього пахло ліками, на плечах смугастий халат.
— Звідки ти? — плачучи, запитувала вона. — Де був так довго? Ходімо до хати.
— Тс-с-с, — тривожно прошепотів батько. — Мені не можна!
— Чому? — злякалася Галя.
— Я втік.
— Звідки? Що ти кажеш?
— З караван-сарая. Від татарви. Спасибі козакам, допомогли. Он мій товариш чатує. Машина напоготові. Тільки що — одразу в Дике Поле. Не наздоженуть…
Дівчина похолола. Психічно хвора людина Певно, втік з лікарні. Що робити? «Батечку мій, що з тобою робити?»
— Я хотів тебе побачити. Слідчий дав твою адресу.
— Який слідчий? Ти ж кажеш, що татари…
— Татари — це тепер, — пояснив батько, сполохано озираючись. — А слідчий — трохи раніше. Мене тягали за келих.
— Келих?
— Я був на тім світі. Там мені батько дав келих. Для тебе.
— Для мене?
— А для кого ж іще? Ти ж козацька дитина. Той келих якийсь чарівний. Його били — не розбили, палили — не спалили, довбали — не роздовбали. Такого матеріалу на Землі нема. Всі зацікавилися. Де взяв? Хто тобі дав? Я їм — правду. Так і так — на тім світі дали мені предки. А вони — хто сміється, хто лютує. Ясно, ніхто не вірить. А ти, я знаю, повіриш.
— Я вірю, таточку! Тільки де ж він?
— Еге, де? — щасливо засміявся батько. — Тепер він тут. У машині. Мій товариш привіз його.
Галя розгубилася. Везти батька до Павловської лікарні? Замикати його до «караван-сарая»? Стати зрадницею в його очах?
Від машини одділилася постать, наблизилася. Дівчина розгледіла молодого хлопця, обличчя губилося в пітьмі.
— Добрий вечір, — почувся спокійний, лагідний голос. — Я чув вашу розмову і вирішив втрутитися. Ви можете не зрозуміти…
— Я справді нічого не збагну, — з мукою відповіла Галя, кинувшись до нього. — Поясніть.