Мозок УРа знемагав. І він вбачав можливу розгадку лише в явищі абстрактного сфінкса, який так збентежив його, — у любові. Але що глибше він вивчав те поняття, то безгіадійніше поринав у його зловісні, таємничі глибини. Якогось дня він вирішив стати поетом. Можливо, поезія допоможе йому оволодіти алгоритмом любові.
УР проаналізував теорію віршування, простудіював поетичну спадщину Байрона, Пушкіна, Шевченка, Гомера, цілої плеяди новітніх космічних поетів. Потім замислився, і в нього народився такий вірш:
Робот кілька разів повторив своє творіння, смакуючи кожне слово. Він пишався своїм першим віршем.
— Цікаво, — пробурмотів, — чи сподобався б мій вірш Лесі? Може, колись вона оживе, і тоді я їй прочитаю. Вона скаже, чи правильно я аналізую поняття любові.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
Планета квітів
Минуло десять років відносного часу.
Космокрейсер «Любов» наближався до системи червоного карлика — першої мети подорожі. УР перевірив інформаційні дані всіх вузлів корабля і ввімкнув автомати гальмування.
Близнята — високі гарні підлітки — невідступно супроводжували свого наставника, уважно слухаючи його пояснення. Вони вже прекрасно оволоділи автоматикою крейсера, знали призначення всіх вузлів, розбиралися в навігації, починали розуміти релятивні ефекти часу й простору. Але все це було в них схематичне, нежиттєве, абстрактне, і УР сподівався, що перебування на планетах червоного карлика дасть його вихованцям необхідний досвід.
Телескопічні аналізатори космокрейсера свідчили, що в системі є три невеликі планети, як і передбачалося теорією. Сигнали мислячих істот генерувалися з третьої планети. Після незначних розрахунків УР спрямував зореліт до неї.
Вже недалеко від планети він дозволив Іксу та Ігреку сісти до крісел пілота й штурмана. Екрани кругового огляду замерехтіли, відкрилися в безодню зоряного безміру. Праворуч зловісно палав сфероїд червоного карлика, багряні крила корони простягалися в простір.
— Урчику, а чому це сонце таке невеселе? — тривожно запитав чорнявий Ікс.
— Для тебе воно невеселе, — пояснив УР, — бо ти — істота іншого сонця. А для тутешніх істот воно може бути гарне, приязне…
— Хіба тут є живі істоти?
— Цілком можуть бути. Адже ми летимо, щоб відшукати генератор штучних сигналів.
Ігрек схопив брата за руку, захоплено вигукнув:
— Дивись, дивись, яка здоровенна куля!
— Вона роздувається! — закричав Ікс.
— То не куля, — пояснив УР. — То планета, на яку ми сядемо.
— Інша земля? — запитав Ікс.
— Інша. Схожа на рідну планету.
— А ми на ній зможемо дихати?
— Побачимо. Ми для того й прибули, щоб дослідити її.
Космокрейсер пробив хмари. Планетарні двигуни вимкнулися, запрацювала магнітно-гравітаційна тяга. Зореліт помчав над планетою, за ним тягнувся сріблясто-вогняний слід іонізованих газів.
Унизу видно було темні простори океанів, материки, синюваті звиви річок, масиви лісів і хребти високих гір. УР увімкнув аналізатори радіації всіх частот, виділив хвилю, на якій Земля спіймала сигнали мислячих істот. Періодично ритмічні сигнали набували величезної потужності. Автоштурман відзначив широке плоскогір’я, на великому острові серед океану. Зробивши ще один виток довкола планети, УР дав команду фінішувати. Автомати слухняно виконали наказ.
Близнюки здивовано і перелякано дивилися в перископи, тривожно запитуючи УРа:
— Ми падаємо?
— Ні, сідаємо на планету.
— Ми не розіб’ємося?
— Ні. Сидіть спокійно. Чоловікам належить зберігати спокій навіть перед смертю. Так твердять усі людські казки й легенди.
— Ми не будемо боятися, Урчику, — запевняли близнята, хоч зуби в обох цокотіли від страху. — А що це таке широке та синє?
— То океан.
— А на Землі він інакший!
— Бо ви бачили його у фільмі з берега. А тут — згори, з неба.