— Не по службі ж ти до мене завітав?
— Саме так. Виручай. Делікатна справа. Злочинець симулював гіпертонію. Треба знати, як штучно піднімають тиск.
— Дрібниці, — знизав плечима господар. — Симулювати можна що завгодно. Тиск, температуру, запалення апендикса. Навіть дуже досвідчений лікар не завжди розбереться.
— Апендикса мені не треба, — сказав Бова. — Давай про тиск.
За півгодини Григір уже був в аптеці, купував необхідні препарати, шприц. З телефонної будки подзвонив шефу, коротко інформував про свій план лягти до біотрона, попросив зв’язатися з лікарнею, замовити слівце.
— Ого, — схвально озвався шеф. — Одразу в атаку! Молодця. Тільки гляди — не нашкодь собі. А то ти такий.
— Який?
— Неврівноважений. А до Сенченка подзвоню. їдь. Тебе приймуть.
Бова заскочив додому, зробив укол у стегно. Попередив бабу, що від’їжджає на кілька днів. Вийшовши на вулицю, спіймав таксі.
У реєстратурі вже чекали. Молодесенька білява дівчина одвела його в кабінет лікаря, посадила на тапчан, укритий клейонкою.
— Заждіть тут. Зараз прийде чергова сестра, вона вас прийме.
— А хто зараз чергує? — байдужим тоном запитав Бова.
— Курінна Галя. Хіба вам не все’дно?
— Все’дно, — згодився Григір, хоч у самого серце застукало.
Білява дівчина вийшла. Хлопець відчув, як гаряча хвиля хлюпнула йому в голову, розпечений обруч незримого болю опустився на потилицю. Ось воно, починається. Це справді не жарти! Цікаво, чи варто було починати цю гру? Може, справді, давно вже нема Курінного, а йому доводиться такими чудними й небезпечними способами ганятися за химерою.
Двері відчинилися, до кабінету зайшла сестра. Пересилюючи біль, хлопець підвів голову і остовпів від несподіванки. Схопився з місця. Сестра, не звертаючи на нього уваги, попрямувала до столу. Поклала товстий журнал, розгорнула.
— Сядьте, чому ви встали? — тихо мовила вона.
Григір дивився на неї і мовчав. Як він зможе питати в неї про батька? У такої королівни? Яка вона дивна! Ніби незримий знак над її чолом — знак скорботи й краси. Обличчя худорляве, бронзове; чорне, аж синє волосся, а під бровами, схожими на крила орла, готового до польоту, — прозоро-лазурні очі, ніби два небесних самоцвіти. Під білим халатом вгадується гнучке тіло, мов у лісової сарни. Він не знав, що говорити, забув про все… Сестра щось запитала. Григір не відповів, кров била молотом у вуха.
— Ви що — оніміли? — запитала вона й одвернулася. Тепер Бова бачив її профіль — загострений, якийсь зосереджено-злий. Здавалося, що в очах її коливалися, мерехтіли іскорки гніву. Невже вона завжди така? Чому?
— Прізвище?
— Бова, — сказав хлопець. — Бова Григір.
Вона глянула на відкрите круточоле обличчя, вперше усміхнулася. Григору здалося, що крижинки в її очах розтанули, різка зморшка біля вуст зникла.
— Бова, — повторила вона, записуючи. — Химерне прізвище. Ніби в казці…
— А може, ми й живемо в казці? — прошепотів Григір, тамуючи біль і милуючись нею.
— Надто сувора казка, — знову спохмурніла дівчина. — Безжалісна…
— Казки бувають жорстокі, — заперечив Бова. — Героїв убивають, зраджують.
— Але в казці неодмінно є жива вода, — насмішкувато відповіла вона. — Героїв воскрешають. У житті так не буває.
Григір промовчав. Не хотів торкатися якоїсь таємничої струни, яка, він відчував це, нап’ята в її душі до останньої межі. Натиснути надміру — і трісне!
— Фах?
— Юрист, — неохоче відповів Григір.
— Такий молодий прокурор — і вже гіпертонія? — здивувалася Галя. — Тоді вам не можна працювати, надто тонка організація для таких справ.
— Чому неодмінно прокурор? — знизав плечима Бова. — Юриспруденція — неосяжне поле. Це — космічна наука.
— Он як? — мовила вона. — Щось я не помічала цього за нею. Длушпається в бруді людському.
— Діти теж длушпаються в бруді. А потім будують палаци і саджають квіти.
— І тюрми мурують, і гармати майструють, — підхопила Галя. — І починають війни, палять сади, палаци.
— Правда ваша, — зітхнув Григір, — але не можна й перегинати ломаку. На світі більше прекрасного.
— Як кому, — гірко мовила дівчина, записуючи щось до журналу. — Це залежить від того місця, на якому людина стоїть. А чому це ми, власне, з вами почали філософствувати? Роздягайтеся, треба зміряти тиск. А потім — до палати!
— А мені б хотілося з вами порозмовляти по-дружньому, — сказав Григір, знімаючи сорочку. — Ось як вийду з лікарні та зустрінемось, тоді…
— Ви гадаєте, що ми зустрінемось? — здивувалася Галя.