Так Андрій Почекайбрат довідався про існування реліквії древніхлЗа словами віконта, після того, як чаша з Александрії потрапила до Бургундії, сліди її губляться. Лише починаючи з XII-ХНІ століття в тогочасних хроніках та літописах згадується легендарна Чаша Святого Грааля. Розповіді про «неземну реліквію», що випромінює чарівне світло, володіє магічними властивостями і наділяє своїх хранителів безсмертям, найбільше поширилися у Провансі на півдні Франції, на території незалежної держави Лангедок.
Землі між Керсі й Піренеями, Аквітанією і Провансом опинилися на перехресті вчень античних філософів, що стікалися сюди з усього Середземномор’я. Докочувалися в Європу через Прованс-Лангедок з мавританської Іспанії хвилі любомудрія Сходу, здобутки древньої математики, астрономії, медицини, осідаючи найперше в Тулузі — столиці володінь династії Раймундів, мудрих і освічених «королів Півдня», зокрема у Тулузькому університеті.
Різними шляхами прийшла в Лангедок нова віра, уявлення про добро і зло. Прибічники нового вчення твердили, що над світом панують однаковою мірою добро і зло, світло і темрява. Подібна думка з погляду католицької церкви була вкрай єретичною. Проте саме вона невдовзі стала вірою всіх провансальців. «За духом, що становить велич людини, вона належить до першого, за тлінним тілом вона підкоряється другому…» Так міркували альбігойці — послідовники цього єретичного вчення, центром якого стало місто Альбі. Вони мандрували дорогами Провансу, одягнені у довгі чорні балахони, підперезані грубою мотузкою, у чорних конічних шапках, які носять на Сході, і їх часто називали катарами, що по-грецькому означає «досконалі», «чисті». «Світ існує вічно, він не має ні початку, ні кінця… Земля не могла бути створена богом, бо це означає, що бог створив порочне… Христос ніколи не народжувався, не жив і не вмирав на Землі, тому що євангельська проповідь про Христа є вигадкою католицьких попів… Хрест — не символ віри, а знаряддя тортур, у Римі на ньому розпинали людей…» Так говорили Досконалі, накликаючи на себе гнів католицьких душпастирів і самого папи.
Досконалі несли жителям Лангедоку своє вчення. Вони розповідали про Демокріта і Сократа, про Платона і Арістотеля, про Архімеда і Гіпатію… Вони відкривали школи і навчали дітей бідняків, читали лекції з філософії, математики, астрономії в Тулузькому університеті. Знайомили своїх учнів з працями древніх вчених Єгипту, Греції, Персії, з історією цих країн.
Поступово провансальська культура, література стали взірцем для багатьох європейських народів. Саме Прованс став батьківщиною знаменитих трубадурів, цього ордену поетів. Однак якщо трубадури проповідували любов мирську, то катари-альбігойці — любов до знань, до наук.
Щоб покінчити з небезпечною єрессю, котра охопила мало не пів-Європи, і одночасно прибрати до рук багаті землі Лангедоку, папа Іннокентій III разом з королем Франції Філіппом II Августом вирішують організувати хрестовий похід проти катарів. П’ятдесятитисячне військо хрестоносців відгукується на заклик своїх духовних та мирських сюзеренів. Поспішають слідом ченці-домініканці, які очолили щойно створену папою інквізицію. Ревні католики войовничо потрясають мечами і хрестами, потирають руки у передчутті багатої здобичі. Однак ця «прогулянка» затяглася для христового воїнства аж на шістдесят років. Жорстоку війну проти непокірного Лангедоку вели по черзі троє королів і двоє пап. І лише після того, як на чолі хрестоносців став жорстокий і підступний маркіз Сімон де Монфоро та папський легат Арнольд. катари змушені були відступити в гори.
Останнім оплотом Досконалих стала їхня святиня — замок-фортеця, а точніше обсерваторія на горі Монсегюр. Незважаючи на те, що серед захисників фортеці було литу сто воїнів, а решту складали філософи, математики, астрономи, лікарі, жінки та діти, Монсегюр тримався майже рік. Десятитисячне військо нічого не могло вдіяти проти жменьки мужніх.
Однак сили були надто нерівні…
Наприкінці зими 1244 року хрестоносцям вдалось уночі прилаштувати на невеличкому виступі скелі важку катапульту, яка почала засипати фортецю великими каменями. Бертран д’Ан Марті, старий катарський єпископ, краще за інших розумів, що Монсегюр скоро впаде, тому слід за всяку ціну врятувати священну реліквію Досконалих.
Опівночі 16 березня він викликав до себе чотирьох молодих воїнів: Ам’єля, Гюго, Екара та Кламена. Останній був наймолодшим сином графа Раймунда з династії правителів Провансу (справжнє ім’я віконта ла Пейрі було Арман де Сен-Прі д’Отейль граф Раймунд). Саме їм Бертран д’Ан Марті передав загорнену в цупкий пергамент чашу-кристал. Воїнам було вручено кинджали, в їх руків’ях були сховані частини заповіту, котрий вказував, що робити з реліквією, якщо над нею нависне небезпека. «Пам’ятайте про давнє правило альбігойців, яке вигравірувано на ваших кинджалах: «Клянись і лжесвідчи, але не розкривай таємниці!» — нагадав юнакам старий єпископ. — Нехай у ваших серцях назавжди закарбуються вибиті на сталевих лезах символи катарів: бджола — символ запліднення без фізичного контакту, голуб — втілення миру, спокою і злагоди, п’ятикутник — символ вічного розсіяння матерії та людського тіла».