Однак молодим рятівникам священної реліквії не поталанило. Ніхто з обложених не сподівався, що хрестоносці, які впритул підступили до замку, так швидко натраплять на підземний хід, яким комендант фортеці Арно-Роже де Мірпуа намагався вивести чотирьох Досконалих за межі замку. Після запеклої сутички з загоном рицарів Кламен та Екар по мотузці спустилися з гори, а двоє їхніх товаришів навіки залишились у підземеллі. Пополудні Монсегюр був переможений.
Чашу Святого Грааля вдалось урятувати, проте ні Кламен, ні Екар не знали, що мають робити з нею далі: не вистачало двох частин заповіту. Порадившись, юнаки заховали реліквію Досконалих в одному з численних гротів Монсегюра. На двох шматках пергаменту-заповіту, захованих у руків’ях кинджалів, з’явилося позначення місця схову чаші.
Щоб забрати кинджали убитих товаришів, Кламен та Екар, переодягнувшись хрестоносцями, проникли у замок. Але й цього разу фортуна спізнилася прийти ім на поміч. Не витримавши тортур, комендант фортеці признався інквізиторам, що особисто організував утечу чотирьох Досконалих. Щоб перевірити це зізнання, домініканці разом з кількома рицарями опустились у підземелля. І тут вони наштовхнулися на двох лжехрестоносців. Оголивши мечі, рицарі кинулись на юнаків. У сутичці загинув Екар. Поранений Кламен чудом урятувався, загубившись у натовпі хрестоносців, які спускалися в долину біля підніжжя Монсегюра, де на переможених єретиків чекало велетенське багаття. Двісті п’ятдесят сім захисників замку — чоловіків, жінок і дітей на чолі з єпископом Бертраном д’Ан Марті з високо піднятими головами, без тіні страху зійшли на вогнище. Дивлячись на цю трагічну картину, Кламен поклявся будь-що виконати заповіт Досконалих.
Однак це виявилося далеко не простою справою. Молодий граф Раймунд володів лише трьома частинами заповіту — трьома кинджалами, один з яких він взяв у вбитого Гюго, а третій йому встиг вкласти в долоню смертельно поранений Екар.
Маркіз де Монфоро, якому домініканці принесли знайдений кинджал Ам’єля, досить швидко здогадався добути з нього шматок пергаменту. Він був переконаний, що ухопився за ниточку, котра може привести до скарбів Досконалих. Людям маркіза вдалося дізнатись, що четвертим із втікачів був наймолодший син графа Раймунда.
Інквізиція, ченці-домініканці стрімголов кинулись на пошуки. Кламен змушений був покинути Францію. В Італії община альбігойців допомогла йому змінити ім’я, і граф Раймунд отримав дворянські папери, які засвідчували, що він уроджений віконт ла Пейрі.
З невідомих причин обопільні пошуки заповіту катарів не принесли успіху жодній із сторін, хоч нащадки графа Раймунда і маркіза де Монфоро не сиділи склавши руки.
З бігом часу сліди давноминулих перипетій все більше стиралися. Як зауважив Арман, розповідаючи цю історію Почекайбрату. майже ніхто в їхній родині уже не вірив, що вдасться звести воєдино всі чотири частини заповіту. Однак історичні події у Франції на початку 1645 року внесли пожвавлення у розшуки заповіту. Саме о тій порі в Лангедоці почалися заворушення, виступи проти королівської влади. Не останню роль тут відіграли утиски, яких зазнавали від католиків протестанти-гугеноти. На півдні королівства ці нащадки альбігойців організували повстання, гадаючи використати малолітство Людовика XIV, щоб силою зброї повернути собі втрачені привілеї. Та перший міністр семирічного короля зумів швидко розправитися з повсталими.
І ось тут знову з’являється лиховісна постать маркіза де Монфоро. Нащадок кривавого Сімона де Монфоро став на чолі королівських загонів, які мали завдання під приводом боротьби з бунтівниками і повсталими роздобути кошти, необхідні для війни з Іспанією. Тим самим було узаконено розбій і мародерство, що їх тепер могли чинити королівські війська на півдні Франції. Нібито розшукуючи повсталих, вояки вривались як у бідні оселі, так і в багаті маєтки, родові замки гугенотів. Грабуючи місцеве населення іменем короля, вони, звісно, не забували і про власні кишені. Найпершим грабіжником був сам маркіз. Він нарешті дістав змогу з відкритим забралом кинутись по слідах загубленого заповіту альбігойців, про який ще пам’ятали в його родині.