І ось у жовтні 1645 року козаки на суднах вирушили з Гданська в Кале, звідки сушею мали наблизитись до Дюнкерка і разом з французькими військами взяти цю фортецю.
Коли по лівому борту вже добре проглядались обриси фортеці, на тихохідні судна зненацька напали іспанські кораблі, що несли патрульну службу вздовж узбережжя. Іван Сірко, сорокарічний козацький ватажок, вирішив удатися до хитрощів. Запорозькі судна підняли білі прапори немовби на знак того, що здаються. Але як тільки іспанці пришвартувались, щоб забрати легку здобич, козаки в жорстокому абордажному бою захопили всі іспанські судна.
На одному з трофейних кораблів перебував комендант форту Мардік. Андрій Почекайбрат випадково довідався від цього полоненого, що в Дюнкерку на боці Конде воює проти французів маркіз де Монфоро. Козак негайно сповістив про це Армана-Архипа. Здавалось, удача на цей раз ішла їм просто в руки.
Тим часом Іван Сірко з залогою пошкодженого судна перейшбв на захоплений у бою іспанський корабель і наказав коменданту під покровом ночі провести його між іспанськими батареями у гавань Дюнкерка.
На нещастя, почався відплив, і два судна з козаками полковника Солтенка сіли на мілину. Така пригода не віщувала нічого доброго: вранці запорожців, мов беззахисних куріпок, розстріляла б іспанська артилерія. Козаки взялися спішно робити плоти. На зв’язаних міцними корабельними канатами дошках, покладених на порожні бочки, переправились на берег з усією амуніцією та кіньми. І відразу ж кинулися на штурм фортеці.
Приголомшені несподіваним нападом, іспанці майже не оборонялись. Андрій Почекайбрат і Архип Лазаренко в числі перших увірвалися в Дюнкерк і почали розпитувати полонених про маркіза де Монфоро. Наздогнали ворога, коли той уже вскочив у сідло, готуючись вислизнути через одні з воріт міста. У відповідь на наказ Армана здатися маркіз вихопив пістоль і вистрілив у віконта. Андрій кинувся до приятеля, який важко сповзав з сідла. Пришпоривши коня, маркіз помчав через розчинену браму. Почекайбрат хотів було наздоганяти, але не міг залишити напризволяще товариша. Рана була смертельна. Поранений втратив свідомість. Почекайбрат з допомогою підоспілих козаків переніс віконта у найближчий будинок, господарі якого не без остраху впустили чубатих вояків з кривими шаблями. Однак на відміну від мародерів-іспанців вони поводились напрочуд ґречно.
Надвечір у Дюнкерк прибуло французьке військо.
Почекайбратові, який кинувся шукати лікаря, зустрілися двоє радісно збуджених французів: «сірий мушкетер» короля і офіцер піхоти.
— Віват, козак! — вигукнув один з них.
— Від таких молодців пан де Тревіль нізащо б не відмовився. Як ви гадаєте, д’Артаньяне?
— Про що мова, шевальє де Бержерак!
Андрій зніяковіло мовив:
— Наскільки мені відомо, одягнути сірий костюм з подвійним срібним хрестом може лише родовитий дворянин.
— Ха-ха-ха! — засміявся д’Артаньян. — Родовитий дворянин! У мене самого ім’я лише наполовину власне, а графський титул придуманий. Головне бути хоробрим. Чи не так, друже Сірано?
— Самої хоробрості все-таки замало, — ухильно відказав офіцер. — В усякому разі, так мені здається. Але хтозна, можливо, цьому козакові й пощастить на королівській службі.
— От-от, — засміявся д’Артаньян і поплескав Андрія по плечі.
— Спасибі за пропозицію, — відповів запорожець.
Думки його були біля пораненого побратима. Попрощавшись з компанійськими французами, він заспішив до лікаря.
Однак той нічого втішного не міг сказати. Оглянувши рану, безнадійно розвів руками.
Вночі Арман опритомнів. Кволо усміхнувся, побачивши схиленого над собою козака, пошепки мовив:
— Ти єдиний, не рахуючи Монфоро, знаєш таємницю Досконалих. Поклянися, що розшукаєш маркіза, відбереш у нього частину заповіту і виконаєш усе, що там вказано.
— Клянусь, — здригнувся голос запорожця. — Я виконаю все, що ти просиш.
— Спасибі, — через силу видихнув віконт. — Кинджали, які маркіз розшукував, при мені.
Арман закашлявся. Кров виступила на його блідих губах. Заперечно хитнувши головою у відповідь на Андрієве прохання полежати спокійно, француз продовжував:
— У руків’ї одного кинджала — вишита на шовку частина заповіту Досконалих. У другому — місцезнаходження чаші в гроті Монсегюра.