Ось що розповів професор Бандура:
— Коли доктор Сінгх показав нам фото кинджала Досконалих, мене ніби струмом ударило: я уже десь бачив точнісінько такий самий! ї лише боязнь помилитися примусила мене утриматись від передчасної заяви. Той кинджал я бачив у приватній колекції львів’янина Олексія Палія, з яким познайомився під час відпочинку в Карпатах, Він розповів мені про своє хобі й люб’язно запросив оглянути колекцію. Із щоденника Сошенка запам’яталася згадка Крішана Прасада про те, що один кинджал Почекайбрат віддав брахману, а другий залишив при собі. Але однакові написи на лезах кинджалів, роз’єднаних у часі й відстані, могло бути випадковим збігом. Ось чому я спішно узяв відпустку і виїхав до Львова: хотілось на місці переконатися в’тому, що не помилився у своїх припущеннях. Передчуття мене не підвело. У Палія справді зберігався кинджал, що належав Андрію Почекайбрату.
Справа в тому, що в Олексія Івановича на кожен експонат колекції заведено досьє, по якому можна простежити за рухом тієї чи іншої речі. З допомогою Палія мені пощастило розшукати нащадків Почекайбрата, від яких я довідався, що незадовго до своєї смерті козак побував в Англії. Мимоволі виникало запитання: а чи не пов’язано це якось із Чашею Святого Грааля? Зв’язок напрошувався сам собою: Англія та Індія — метрополія і колонія. Отож, подумав я собі, чи не намірявся Почекайбрат скористатися тодішніми англо-індійськими зв’язками, щоб переправити чашу в Індію? Хоча на той час козак мав уже дев’яносто два роки, він ще почувався міцним.
Та хтозна, чи подався б він у неблизьку Англію, якби не збіг обставин, котрі примусили його виконати наказ гетьмана Павла Полуботка. А сталося ось що. Наказний гетьман Лівобережної України Павло Леонтійович Полуботок, який разом із козацькою верхівкою домагався відновлення гетьманства та ліквідації Малоросійської колегії, почув, що цар Петро І виявляє ознаки невдоволення такою політикою. Знаючи круту вдачу царя і намагаючись застрахуватися від непередбаченого, гетьман вирішив переправити свої багатства в Англію і помістити їх у банк Ост-Індської компанії, який, на його думку, був найбільш надійним місцем зберігання.
Далі події могли розвиватись так. На початку 1720 року, коли Полуботок уже твердо зважився на цей крок, слід було подумати і про людину, здатну порозумітися з англійськими банкірами. Гетьману розповіли, що неподалік Глухова живе козак Андрій Почекайбрат, який об’їздив мало не півсвіту і знає багато мов. Одразу після різдва козака викликали до резиденції гетьмана у Глухові, де йому було наказано збиратися в путь. Чи то вдача мандрівнича заговорила, чи то майнула у Почекайбрата думка скористатися з подорожі в Англію, аби звідтіля переправити в Індію чашу-кристал, але старий запорожець погодився згадати свій давній фах товмача.
Разом з сином Полуботка Яковом та кількома гетьманськими слугами Почекайбрат прибув до Архангельська, маючи при собі двісті тисяч золотих карбованців та значну кількість дорогоцінностей. Навантаживши бочки зі скарбом на корабель, козаки відплили до Англії…
Хоча діло було зроблене і мандрівники живі й здорові повернулися на Вкраїну, допомогти гетьману вони уже нічим не могли. Цар викликав Полуботка в Петербург і ув’язнив у Петропавловській фортеці. Через рік помер і Андрій Почекайбрат.
Звісна річ, я лише моделюю хід подій. Чаша Святого Грааля могла потрапити до Англії й іншим шляхом, але саме цей видається найвірогіднішим. Відомості, які мені вдалося роздобути у нащадків козака Шчекайбрата, ніби підтверджують моє припущення. До речі, журнал «Олтдонатів інвестментс», який звичайно дає рекомендації, що і де купити на аукціонах, надрукував невелику замітку, з якої слідує, що Чаша Святого Грааля на початку вісімнадцятого століття разом із скарбами українського гетьмана Полуботка була доставлена в банк Ост-Індської компанії. Нагадавши, що ця компанія закінчила своє існування в 1858 році, журнал далі не зовсім логічно резюмує: що стосується активів гетьмана в Казначействі Великобританії і в Англійському банку, то, незважаючи на вперті пошуки, їх так і не знайдено. Досі жалкую, що не перевірив свого здогаду, коли вперше довідався про кинджал Почекайбрата із щоденників Сошенка. Можливо, тоді все було б інакше…
Розділ VIIІ
КУНСТКАМЕРА